Один приклад: дрібненький, але промовистий

Про домовленості обох Вікторів – Федоровича і Андрійовича – казано-переказано. Хто не вірив – ще побачить. Хоча є уже й перші «проліски» того «пакту». В останні дні свого президентства Ющенко працевлаштував кілька десятків своїх людей на посади в центральних, регіональних і навіть закордонних структурах державної влади. Проте, станом на час, коли цей номер «Аспекта» вже верстався, Янукович скасував лише один кадровий указ попередника - про призначення Андрія Мирошніченка членом Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Знаєте, чому? Відповідь – в історії перепризначення Мирошніченка минулого тижня. А історія така: 22 лютого Ющенко звільнив з Нацради своїх представників Андрія Мирошніченка й Ігоря Куруса, а 23 лютого призначив на ці посади чиновницю свого Секретаріату, керівника служби інформаційної політики Ларису Мудрак і... того-ж-таки Мирошніченка. Ця дивна кадрова шарада несподівано прояснилася по обіді того ж дня. Речниця Ющенка й подруга Мудрак Ірина Ванникова, звільняючись із СП, похвалилася, що їй пропонували посаду саме в Нацраді, але вона не погодилася йти з пані Ларисою керувати теле- і радіопростором за квотою Президента. Через це в СП два дні й носилися з трудовою книжкою Мирошніченка як з писаною торбою. Прийшовши на Банкову, Янукович 26 лютого скасував указ Ющенка. Але лише в тій частині, де йдеться про призначення... не дуже дорогого Ющенкові Мирошніченка. Мудрак залишено на службі. Як і всіх інших, кого Ющенко працевлаштував... у Януковича. Візьмімо, хоча б Романа Безсмертного. Днями Ющенко послав керівника політвиконкому «Нашої України» послом у Білорусь – по-перше, країну – одного зі стратегічних партнерів України, по-друге, на батьківщину роду Януковичів, по-третє, до Лукашенка, з якого, як кажуть деякі політологи, Віктор Федорович братиме приклад. І в такій країні інтереси Януковича представлятиме один із найвідданіших ющенківців?! Бо його прізвище поруч із Мирошніченковим не з’явилося. Незважаючи навіть на те, що Роман Безсмертний був одним із командирів Майдану, комендантом наметового містечка з гаслами «Януковича – геть!». Безсмертний, до речі, – людина не тільки Ющенка, а й Кучми: працював представником Леоніда Даниловича у ВР кількох скликань і обох термінів президентства. Це теж промовистий факт, якщо згадати, що в канцелярію Президента Януковича повертаються також люди Кучми. Вони вже дали вказівку віднайти на складі чавунну вивіску із позолоченим написом «Адміністрація Президента України», відлиту колись давно для Леоніда-другого.

Федоровичу – від Даниловича

Призначення головою Адміністрації Президента Януковича Сергія Льовочкіна стало несподіванкою не лише для Нестора Шуфрича, який публічно висловив своє невдоволення, а й, як повідомляють ЗМІ, для Бориса Колеснікова і навіть Ріната Ахметова. Останній дипломатично уникав відповіді на запитання журналістів щодо свого ставлення до такого призначення, мовляв, то - рішення Президента, що тут коментувати. А Колесніков заявив, що кадрова самодіяльність (хоч навряд-чи це так) Януковича може стосуватися лише його АП, не більше. Чи – не далі Банкової. Інші призначення, на думку Колеснікова, мають узгоджуватися з майбутньою коаліцією та рідною фракцією. Якщо не з «групою Ахметова». Льовочкін, як відомо, представляє «групу Фірташа-Бойка», або «РосУкрЕнерго». Як, схоже, й один із його заступників Олег Рафальський, що куруватиме службу написання документів для і від імені нового глави держави.

Сергій Льовочкін – син кума Кучми, генерала внутрішньої служби, колишнього начальника Держдепартаменту з виконання покарань Володимира Льовочкіна – був у Леоніда Даниловича першим помічником-керівником групи помічників і радників, а також представляв другого Президента в п’ятьох державних комісіях і Нацрадах. Як він потрапив до команди Януковича і чому, депутати ВР й досі перешіптуються, нібито той має якийсь компромат на Віктора Федоровича. Можливо. Пробувала знайти відповідь 26 червня 2004 року в газеті «Зеркало недели» відома журналістка Юлія Мостова(стаття «Туманность Януковича»): «Левочкин-старший просто дорог премьеру подобно тому, как Кощею дорого яйцо с иглой. Именно Владимир Левочкин обладает самыми подробными и достоверными знаниями не только о двух судимостях Виктора Януковича, но и об особенностях его поведения в местах не столь отдаленных. Причем знает Левочкин это не по рассказам космонавта Берегового, а ввиду имевшейся возможности личного наблюдения за происходящим. Левочкин-старший породил Левочкина-младшего...». Юлія Мостова – журналістка з багатими ексклюзивними й достовірними джерелами інформації. Покійній батько її сина Олександр Разумков, до речі, теж тривалий час працював першим помічником-керівником групи помічників і радників Кучми, тобто на тій посаді, яку пізніше зайняв Льовочкін-молодший. Наприкінці 1999-го заступник секретаря РНБО Разумков помер, як наголошували тоді ЗМІ, за загадкових обставин. Володимир Льовочкін теж, до речі, помер, не доживши двох років до пенсії, у грудні 2005-го. Янукович тоді саме вдруге став прем’єром.

У цій же статті Мостова писала й про Станіслава Скубашевського – одного із нинішніх заступників голови АП Януковича, куратора регіональної та кадрової політики: «Скубашевский же — страж ворот. От него зависит, кто, когда и насколько попадет к премьеру. Он пропускает через себя поток документов, представляемых на подпись главе Кабмина, и зачастую вылавливает в них сознательные или бессознательные подставы. Станислав Валерьянович — опытный аппаратчик, и многие выпускники киевской политической школы отдают ему должное. Он занимается координацией взаимоотношений Януковича со многими политиками и бизнесменами. Утверждают, что Скубашевский один из немногих, у кого нет пунктика относительно обязательной донецкой прописки...».

Згадуваний Олег Рафальський на політарені теж з’явився за Кучми, був керівником Головного управління з питань внутрішньої політики його АП. А ще очолював партію «Демократичний Союз» – головну в організації так званого кучмівського референдуму і численних технологій обрання Леоніда Даниловича на другий термін. За проведення референдуму, до речі, найбільше підписів було зібрано на Житомирщині, якою тоді керував брат Рафальського. Справжнім лідером «Демократичного Союзу» вважався Олександр Волков. Рафальський – також колишній партійний соратник Бакая, Сацюка, Горбуліна і Юрія Левенця (останній менш відомий, ніж перші, «засвітився» в скандалі довкола сервера ЦВК на попередніх президентських виборах). Згодом Рафальського пов’язували із СДПУ(о) Медведчука, також він був заступником голови Республіканської партії Юрія Бойка – сьогоднішнього регіонала, якого політологи називали одним із кандидатів у прем’єри, як ставленика олігарха Фірташа.  

Приборкання розбещено-примхливих «демократів»

І хоч нині в кадрових призначеннях, за словами політолога Віктора Небоженка, «перемагає група Фірташа», Бойкові, судячи з оголошення самим Януковичем трьох достойників на прем’єрство, світить хіба що посада віце-прем’єра з ПЕК. Політологи прогнозували й прем’єрство Колеснікова – від групи Ахметова, але Президент і його не згадав.

Утім, чи хтось вірить у те, що Віктор Янукович і досі не визначився, кого з трьох – Тігіпка, Яценюка чи Азарова, хоче бачити на прем’єрському посту? Янукович просто розпочав торги. По-перше, немає вже наполягання на прем’єрстві регіонала. По-друге, Віктор Федорович не наголошує, що коаліція й уряд мусять об’єднатися винятково навколо його передвиборної програми. Простежується пауза і в дражливих питаннях зовнішньополітичного та ідеологічного характеру. «Ми зараз будемо готувати угоду, яка буде деполітизована, в основі якої лежатиме вирішення економічних питань», - сказав Янукович.

Найменші – на багато не претендують: комуністи вже офіційно підтримували його в другому турі, литвинівці теж, але неофіційно. Бо старання Литвина при ухваленні скандального закону про зміни виборчих правил у другому турі чи постанови за відставку Луценка політологи пояснювали двома ймовірностями – бронюванням посади спікера або зізнаннями Пукача.

Головною новою тезою Януковича є: «Коаліція збиратиметься під нового прем’єра». Оголошено конкурс для потенційних коаліціянтів. Чи навіть змагання, хто зі своїм претендентом швидше добіжить.

Звісно, прізвище Азарова названо для однопартійців, Яценюка – для «НУ-НС», а Тігіпка – для... Тігіпка можна викреслити зі списку. Бо він сам зізнався, що не отримав запрошення на інавгурацію. Якби Янукович говорив про нього серйозно, то цього не сталося б. Отож, Азаров чи Яценюк? Шанси першого після заяви Колеснікова стають примарнішими.

Борис Колесніков днями сказав, що ПР готова розділити з «НУ-НС» посади у виконавчій владі. І навіть може піти на компроміс – прем’єрство «нашоукраїнця». Чи про Яценюка мова? Останній теж вагається, каже, що не хоче бути «українським Кирієнком», тобто – згоріти, вигрібаючи жар економічних обіцянок Януковича в умовах кризи і нових соцстандартів. «Нашоукраїнці» тут же запропонували... Ющенка. Йому вже нічого втрачати у політиці. Але він не зовсім відповідає умові Колеснікова: прем’єр без націоналістичних крайнощів…    

Чужого – не шкода? А йому й втрачати нічого!              

На переговори з «нашоукраїнцями» відряджено одного з близьких до них за ідейними поглядами регіонала Лавриновича – колишнього рухівця і навіть заступника Чорновола. Зрештою, регіоналам вигідно нині мати «чужого» прем’єра, щоб і далі звалювати на нього соціально-економічні гріхи. А виборцям розповідати: мовляв, іде об’єднання України. Проте в такому разі Янукович не почуватиметься цілковитим переможцем над усіма «помаранчевими». Він же прагне стати переможцем не тільки цих виборів, а й минулих. Заднім числом. Не юридично — морально. Утім, аби не наближати контрреваншу, нова команда може «поділитися» кріслом очільника виконавчої влади з іншими силами. На період кризи. Проблема не тільки в ній та підвищених соцстандартах, а й у тому, що переформатування коаліції можливе за участі або БЮТ, або «НУ-НС». Експерти, опитані Інститутом Горшеніна, не виключають, що на перший час прем’єр-міністром буде призначено людину, «якої не шкода».

«Віктор Ющенко може бути прийнятним для Партії регіонів, оскільки саме він більше за інших сприяв Віктору Януковичу в проходженні на пост Президента. Крім того, зараз як прем`єр-міністр необхідна фігура, яка могла б стати «політичним камікадзе». А через півроку його можна замінити на когось іншого», - вважає Кость Бондаренко.

Ющенко був колись успішним прем’єром, та й нещодавно він багато розповідав, що і як треба робити в економіці. Впорається — ПР запише успіхи в спільний доробок, ні — Ющенка не шкода. Єдиний мінус, але великий: такий тандем не сподобається електорату ПР. І затьмарюватиме сяйво реваншу над «помаранчевими». Хоча лідер Майдану на службі в свого колишнього супротивника — може стати й головним символом цього реваншу. Дивлячись, як все це пояснити торжествуючим Донбасу і Криму.

Політолог Віктор Небоженко, щоправда, зазначив: Ющенко нині відійшов від економіки і тепер може стати хіба що... міністром культури. «З нього був би чудовий міністр культури, він на цьому добре знається і це справді — його, я кажу зовсім без іронії», — додав Небоженко.

 Без націоналістичних крайнощів - Юрій Єхануров, якого теж називають «нашоукраїнці», він менше дратує «біло-синій» електорат. Єхануров, до речі, вже готувався був удруге змінити Тимошенко ще за Ющенка і навіть написав урядову програму «Прагматичний вибір», котра висіла навіть на ющенківських сайтах. А агітуючи на виборах за Ющенка (чи радше проти Тимошенко), Єхануров не приховував, що готується знову в уряд. Обіцяв навіть непопулярні кроки. Нехай спробує, а відтак згодом візьме на себе й провину за їхню непопулярність. Тут, згадаймо, й Партія регіонів торік заявляла, що для неї прийнятною на посту прем’єр-міністра є кандидатура Єханурова. Однак тоді не вдалося відправити у відставку Тимошенко.

«Для ПР це буде «громовідвід» на півроку-рік, який повинен зробити свою справу: розгребти завали. І на якого все можна буде «списати» в разі чого, оскільки якщо поставити людину, прямо пов`язану з ПР, це може закінчитися дуже плачевно для Партії регіонів на якихось наступних виборах», — вважає політолог Ігор Жданов.

Звісно, роль «громовідводу» можна запропонувати й Тігіпкові, але за крісло для позапарламентського лідера «Сильної України» ПР не «купить» собі нових коаліціянтів.

«Ім’я цієї людини уже на кінчику язика - і ви її добре знаєте», — інтригує журналістів Ганна Герман. Здається, каже про Азарова. Але ж вона першою спростувала його ж слова, коли той натякнув, що претендує на посаду прем’єра. Назвала це жартом. Після чого регіонали почали жартома кликати Миколу Яновича... «нашим прем’єр-міністром». Хоча... Політолог Тарас Березовець прогнозує, що саме Азаров стане «технічним прем’єром». «Це технічне прем’єрство залежно від ситуації може тривати від двох до шести місяців. Але бізнес ПР ненавидить Азарова, насамперед група Колесникова-Ахметова, група Клюєва тощо. Для них Азаров-прем’єр на тривалий термін абсолютно неприйнятний», — зауважив експерт.

Якщо до нової коаліції ввійде «НУ-НС», то шанс зберегтися на посаді має «ющенківець» Іван Васюник. Він під час виборів не говорив про політику, займався ЄВРО-2012. Кажуть, що й Раїса Богатирьова повернеться до команди Януковича, бо з команди Ахметова й не виходила. Непогано зарекомендував себе на дипломатичній ниві Петро Порошенко. Ганна Герман колись обіцяла залишити Петра Олексійовича в МЗС. Генпрокурор Олександр Медведько в ПР вважається своїм, хоча його підсиджує земляк Ренат Кузьмін. У владних кулуарах називають навіть імена майбутніх губернаторів із когорти «ющенківців».