Оприлюднено Бюро з питань демократії, прав людини і праці
Державного департаменту США
6 березня 2007 року

ЗВІТ ПРО ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ - 2006 РІК

Зміст
ВСТУП
ПОВАГА ДО ПРАВ ЛЮДИНИ:
Розділ №1. Повага до гідності людини, включно з такими свободами, як:
а. Свобода від умисного чи незаконного позбавлення життя
б.Свобода від насильницьких зникнень
в.Свобода від катувань та інших форм жорстокого, нелюдяного або принизливого поводження чи покарання
г. Свобода від свавільних арештів і затримань
ґ. Відмова у праві на справедливий суд
д. Свобода від втручання у приватне чи сімейне життя, порушення права на недорканність житла, порушення таємниці листування

Розділ №2. Повага до громадянських свобод, зокрема таких, як:
а. Свобода слова і преси
б. Свобода мирних зібрань і свобода об'єднань
в. Свобода віросповідання
г. Право на безперешкодне пересування в межах країни, подорожі за кордон, еміграцію та репатріацію

Розділ №3. Повага до політичних прав: право громадян на зміну влади

Розділ №4. Ставлення влади до розслідувань міжнародними та неурядовими організаціями заяв щодо порушень прав людини

Розділ №5. Дискримінація, утиски з боку суспільства та нелегальна торгівля людьми

Розділ №6. Права найманих робітників
a. Право на об'єднання у профспілки
б. Право на організацію профспілкових заходів та ведення колективних переговорів
в. Заборона примусової чи підневільної праці
г. Заборона дитячої праці та мінімальний вік працездатності
ґ. Прийнятні умови праці
ВСТУП
Україна, населення якої складає близько 47 мільйонів чоловік, є республікою зі змішаною (президентсько-парламентською) формою правління, всенародно обраним Президентом і однопалатним парламентом (Верховною Радою), що призначає Прем'єр-міністра. Вибори до Верховної Ради відбулися 26 березня. На думку міжнародних спостерігачів, під час виборів було дотримано основоположних громадянських та політичних прав виборців, що створило умови для вільного волевиявлення. Більшість голосів отримала опозиційна Партія регіонів, яка створила правлячу коаліцію і сформувала Уряд. Цивільні урядовці здійснювали в цілому ефективний контроль за силовими відомствами.
Серед порушень у сфері прав людини, що викликали найбільше занепокоєння, - проблеми з міліцією та в системі виконання покарань. Серед них: тортури в місцях попереднього ув'язнення, незаконне утримання в психіатричних лікарнях, суворі умови відбування покарання, тривалі терміни попереднього тримання під вартою. Продовжували мати місце випадки насильства щодо новобранців у армії та факти несанкціонованого прослуховування розмов і стеження за пересуванням громадян без санкції суду. Відбувалося повільне повернення майна релігійним організаціям. Проблемними залишалися прояви жорстокого ставлення суспільства до євреїв, а також анти-семітські публікації. Сталися серйозні інциденти примусового повернення шукачів притулку до країн, де їм загрожує переслідування. Біженці були жертвами знущань у приймальниках-розподільниках. Рівень корупції в усіх гілках влади та в армії залишався високим. Продовжували викликати занепокоєння прояви насильства та дискримінації стосовно дітей і жінок, включно з сексуальними домаганнями на роботі та незаконною торгівлею людьми. Проблемними лишалися часті випадки утисків в суспільстві та з боку правоохоронних органів представників меншин, особливо ромів і людей з темним кольором шкіри. У другій половині року почастішали прояви насильства стосовно осіб з темним кольором шкіри. Недосконале трудове законодавство дозволяло органам влади і приватним компаніям обмежувати права найманих робітників об'єднуватися у професійні спілки за їх власним вибором та вести колективні переговори.
Впродовж року було декілька прикладів покращення діяльності влади в галузі дотримання прав людини. Березневі вибори до Верховної Ради були найбільш вільними за 15 років незалежності країни. Засоби масової інформації (ЗМІ) продовжували зміцнювати здобутки Помаранчевої революції в царині свободи слова та свободи вираження поглядів.

Розділ 4. Ставлення влади до розслідувань міжнародними та неурядовими організаціями заяв щодо порушень прав людини
Велика кількість місцевих і закордонних правозахисних груп загалом здійснювали свою діяльність без обмежень з боку влади, досліджуючи і оприлюднюючи інформацію щодо порушень прав людини. Представники влади проводили зустрічі з представниками українських та закордонних правозахисних НУО і часто прислухалися до їхніх думок та співпрацювали з ними. Водночас організації нарікали, що влада, як правило, неохоче корегувала свою політику відповідно до їхніх рекомендацій. Згідно даних Української психіатричної асоціації, Міністерство охорони здоров'я не завжди співпрацювало з правозахисними групами, які намагалися відстежувати випадки зловживань у психіатрії (див. розділ 1.г).
Протягом року року Президент Ющенко провів дискусію "за круглим столом", у якій взяли участь лідери провідних громадських і неурядових організацій, а органи влади створили декілька дорадчих рад з метою зміцнення громадського контролю та співпраці влади з організаціями громадянського суспільства. У травні Міністерство юстиції створило раду, очолювану одним з громадських лідерів, для нагляду за дотриманням прав людини у виправних закладах. У липні СБУ сформувала ще одну раду за участю авторитетних політиків, активістів громадських організацій і незалежних експертів з метою підвищення рівня прозорості й забезпечення громадського контролю за діяльністю цього відомства. За словами голови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, після створення подібної ради при МВС правоохоронні структури продемонстрували більшу готовність до співпраці з НУО.
Серед провідних позапартійних національних правозахисних НУО були наступні: Комітет виборців України, Харківська правозахисна група, Українська Ґельсінська Спілка, Інститут масової інформації, Незалежна медіа-профспілка, Конгрес Ромен України, Українсько-Американське бюро захисту прав людини, "Ла Страда", Конгрес національних громад України, "Донецький Меморіал" і Дніпропетровське відділення Асоціації солдатських матерів.
Влада загалом співпрацювала з міжнародними міжурядовими організаціями, включно з ООН і Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ). В серпні вищі посадові особи держави зустрілися з Президентом ПАРЄ, котрий перебував із візитом в Одесі з метою ознайомлення з виконанням реформ у галузі прав людини та верховенства права. Спостерігачі ПАРЄ та ОБСЄ багато разів відвідували Україну з метою обговорення стану прав людини. Однак влада нерідко відмовлялася надавати УВКБ ООН важливу інформацію стосовно біженців (див. розділ 2.г).
Громадяни мають право подавати скарги стосовно порушень їхніх прав до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Протягом звітного року ЄСПЛ розглянув 120 справ проти України і визнав порушення прав людини у 119 випадках.
31 травня Кабінет Міністрів видав постанову, згідно якої на Міністерство юстиції покладено "функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень". У серпні міністр юстиції Роман Зварич запровадив вимогу, згідно якої всі законопроекти і нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до Європейській конвенції з прав людини.
Протягом року три розглянуті ЄСПЛ справи були висвітлені в українській пресі:
28 березня ЄСПЛ постановив виплатити компенсацію у сумі 13 350 доларів США (10,500 євро) Олександру Мельнику, якого тримали в антисанітарних умовах у переповненій тюремній камері без належної медичної допомоги та котрий був позбавлений можливості поскаржитися на умови тримання.
4 квітня ЄСПЛ присудив виплатити Сергієві Шевченку компенсацію у сумі 25 400 доларів США (20 тисяч євро) за неспроможність влади провести ефективне незалежне розслідування обставин загибелі його сина в армії.
10 серпня ЄСПЛ визнав, що влада порушила право на свободу слова, засудивши на дворічне ув'язнення журналіста і колишнього головного редактора незалежного київського тижневика "Політика" Олега Ляшка за написання критичних статей про відомих політиків. ЄСПЛ постановив виплатити Ляшкові компенсацію у сумі 3800 доларів США (3000 євро).
Конституція передбачає посаду Омбудсмана -- Уповноваженого з прав людини. Ніна Карпачова, яка пропрацювала на цій посаді півтора терміни, була обрана депутатом Верховної Ради у березні і, щоб зайняти місце у праламенті, 16 листопада оголосила про свою відставку. На кінець року її наступника, якого мала затвердити на посаді Верховна Рада, не було призначено. У грудні 2005 року 18 провідних правозахисних організацій закликали Карпачову подати у відставку, оскільки її рішення взяти участь у виборах підривало принцип "неупередженості й незалежності" інституту Омбудсмана. Карпачова написала заяву про відставку у травні, проте продовжувала виконувати свої посадові обов'язки. Оскільки громадяни-резиденти України не можуть звертатися безпосередньо до Конституційного суду, вони можуть спрямувати свої скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який є посередником між громадянами та судом. Закон надає Уповноваженому з прав людини досить широкі повноваження, зокрема право необмеженого доступу без попередніх домовленостей до будь-якої державної посадової особи, включно з Президентом, і до будь-якого державного об'єкта. Закон наділяє Уповноваженого правом здійснювати нагляд за дотриманням чинних міжнародних договорів і угод у сфері прав людини. Проте закон не передбачає відповідальності за створення перешкод для виконання Уповноваженим своїх обов'язків, а також механізмів для забезпечення неухильного виконання його рішень.
В офісі Уповноваженого з прав людини на постійній основі та за сумісництвом працювало близько 100 співробітників, проте, на думку Уповноваженого, недостатнє фінансування офісу позначалося на результативності його діяльності. У звітному році Уповноважена з прав людини, як і раніше, вважала пріоритетними такі напрями своєї діяльності, як боротьба з людей незаконною торгівлею людьми та покращення умов тримання в місцях попереднього ув'язнення. Востаннє доповідь Омбудсмана Карпачової щодо стану дотримання та захисту прав і свобод людини було заслухано Верховною Радою у липні 2005 року.
У Верховній Раді діє Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, який з 11 липня очолює член Комуністичної партії Леонід Грач. У січні кількість підкомітетів цього комітету збільшилася до дев'яти. Серед цих підкомітетів: з питань прав людини; з питань міжнаціональних відносин; з питань корінних народів, національних меншин та етнічних груп; з питань депортованих народів та національних меншин; з питань жертв політичних репресій; з питань ґендерної політики; з питань міграції та біженців; з питань українців за кордоном; з міжнародно-правових питань; з питань етнополітики та упередження національних конфліктів. Авторитетні правозахисні НУО вважали діяльність цього комітету дуже корисною.
Розділ 5. Дискримінація, утиски з боку суспільства та нелегальна торгівля людьми
Конституція та закони України забороняють дискримінацію за расовою чи статевою приналежністю, як і за будь-якими іншими ознаками. Проте влада не забезпечувала суворого дотримання цих норм, зокрема через тривалу відсутність ефективної судової системи. Залишалися проблемою наруга над жінками і дітьми, торгівля людьми, цькування й дискримінація представників етнічних і сексуальних меншин.
Жінки
Насильство щодо жінок було серйозною проблемою. Знущання у сім'ї визнано незаконним, але було поширеним. Представники правоохоронних органів часто чинили тиск на жінок, аби ті не висували звинувачень проти своїх чоловіків. За підрахунками однієї з провідних НУО, щонайменше 50% усіх жінок зазнавали фізичного або психологічного насильства в сім'ї.
За даними МВС, щороку від побоїв, завданих чоловіками, гине майже 15 тисяч жінок і близько 70% жінок потерпає від різних форм принижень і знущань у сім'ях. Згідно міністерства, лише 18% громадян знає про існування законів, спрямованих на запобігання домашньому насильству. НУО "Легітим", яка здійснює освітні програми з питань прав людини для суддів, стверджувала, що більшість суддів не знає про ухвалений у 2006 році закон про ґендерну рівність.
За повідомленням МВС, протягом перших 11 місяців звітного року до українських правоохоронних органів надійшло 70 888 скарг на домашнє насильство. За цей самий період суди ухвалили рішення щодо 67 639 справ про насильство у сім'ї. 5412 осіб отримали попередження, 52 739 було оштрафовано, 277 було засуджено до виконання громадських робіт, 8973 було засуджено до позбавлення волі.
Влада збільшила кількість діючих у країні "гарячих ліній", притулків та інших видів практичної допомоги жертвам насильства. Протягом 2005--2006 років державою відкрито шість притулків для жертв насильства у сім'ї, а також 18 кризових центрів, де надавалися різні види допомоги жінкам, які перебувають у стані душевної кризи внаслідок розлучень, загибелі сина в армії під час строкової служби або насильства у сім'ї. Відкрито також 24 центри психологічної та медичної допомоги. За законом, заклади подібного профілю мають діяти в усіх великих містах, проте ця вимога на практиці не виконувалася владою. За даними Міжнародної амністії, приватні притулки не завжди були доступні. Так, наприклад, один із київських притулків відмовився прийняти трьох жінок на тій підставі, що у них не було київської реєстрації та медичної довідки про обстеження на ВІЛ/СНІД. Насильство щодо жінок не мало належного висвітлення у ЗМІ попри намагання правозахисних організацій привернути увагу до цієї проблеми.
Закон передбачає покарання за зґвалтування, однак не містить чітких норм щодо проблеми зґвалтування одного подружжя іншим. Закон, що містить норму про заборону "примушування до вступу у статевий зв'язок матеріально залежної особи" може компенсувати цю прогалину. Згідно статистики МВС, за перші 11 місяців звітного року до міліції надійшло 868 заяв про зґвалтування або спробу зґвалтування.
Проституція заборонена законом, однак є поширеним явищем, яке влада здебільшого ігнорує. Зі збільшенням кількості іноземних туристів дедалі поширенішим явищем стає секс-туризм. 12 січня парламент ухвалив зміни до відповідного законодавства, які передбачають суворішу кримінальну відповідальність за незаконну торгівлю людьми і сутенерство.
Контрабанда жінок з метою сексуальної експлуатації була серйозною проблемою (див. розділ 5).
Жіночі правозахисні організації повідомляли про значне поширення статевих домагань, у тому числі примусового сексу, на роботі. Хоча закон забороняє змушувати до статевих зносин матеріально залежних осіб, до яких належать наймані співробітники, правові експерти розцінювали гарантії захисту від сексуальних зазіхань як неадекватні.
В Україні діє закон про про рівні права чоловіків і жінок, в якому визначені правові гарантії захисту від від ґендерної дискримінації. Однак правозахисні групи та організації із захисту прав жінок повідомляли, що дискримінація жінок на робочих місцях залишалася актуальною проблемою. Державні установи і приватні фірми в оголошеннях про вакансії незмінно зазначали стать бажаного кандидата на ту чи іншу посаду. Вони часто вимагали від жінок відомості про сімейний стан, а потім, використовуючи цю інформацію, відмовляли у працевлаштуванні тим з них, які можуть завагітніти. При зарахуванні на роботу жінок працедавці нерідко брали до уваги їхні зовнішність і вік.
Трудове законодавство передбачає рівні права для чоловіків і жінок і, серед іншого, однакову заробітну платню за однакові обсяги роботи. Цей принцип у цілому не порушувався. Проте галузі промисловості, у яких зайняті переважно жінки, мали найнижчий рівень оплати праці, і саме там спостерігалася найбільша заборгованість із заробітної платні.
Досить небагато жінок займали високі посади в органах влади, державних або приватних підприємствах. Однак після парламентських виборів у березні кількість жінок серед депутатів Верховної Ради збільшилася з 25 до 38. Вперше у новітній історії України жінок було призначено на посади голів обласних державних адміністрацій - Надію Дєєву у Дніпропетровській, Ніну Гаркаву у Сумській та Віру Ульянченко у Київській областях. Серед18 суддів Конституційного Суду є три жінки.
Діти
Влада декларувала захист прав дітей, але бюджетні обмеження різко скорочували її спроможність реально забезпечити ці права. Міжнародна програма з викорінення найгірших форм дитячої праці Міжнародної організації праці (МОП) разом з місцевими НУО фінансували проекти, спрямовані на подолання на національному та місцевому рівнях таких явищ, як дитяча праця, дитяча безпритульність та експлуатація дітей з метою наживи. Релігійні організації також продовжували опікуватися сиротами та безпритульними дітьми. Дружина Президента Катерина Ющенко, голова Наглядової ради благодійного фонду "Україна 3000", співпрацювала з Міністерством охорони здоров'я та приватним бізнесом, збираючи кошти для покращення медичної допомоги дітям з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями та дітям з незаможних родин.
11 травня Уряд схвалив Державну програму боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю на 2006--2010 роки. Цей документ, у якому дитячу працю визнано однією з причин дитячої безпритульності, передбачає виявлення родин, що перебувають у групі ризику, та надання їм допомоги, однак немає впевненості, що на фінансування цієї програми знайдуться кошти. 26 червня Уряд затвердив план дій щодо виконання Національної програми підтримки молоді, розрахованої на 2006--2008 роки. План має на меті підвищення рівня ознайомлення молоді з освітніми програмами та програмами професійного навчання, заснування і розвиток молодіжних центрів та рекреаційних закладів, а також вдосконалення реабілітаційних центрів для молодих людей, що перебувають у стані душевної кризи. Верховна Рада 3 серпня ратифікувала Європейськоу Конвенцію про здійснення прав дітей від 1996 року.
Для дітей віком до 15 років освіта безкоштовна, загальна й обов'язкова. Однак система державної освіти продовжувала потерпати від хронічного недофінансування. Протягом року вчителі регулярно отримували заробітну платню, проте у деяких регіонах затримувалася виплата інших видів матеріального заохочення. Залишалися проблемними зростання кількості дітей з незаможних сімей, змушених кидати школу, а також неписьменність, яка колись була дуже рідкісним явищем. Всеукраїнський комітет захисту дітей звертав увагу на те, що здобуття закінченої середньої освіти залишалося серйозною проблемою для сільського населення. Частішали випадки насильства і скоєння злочинів як у школі, так і поза її межами, особливо у відомих за жорстокість професійно-технічних училищах, що викликало у деяких дітей небажання відвідувати навчальні заклади. Організації із захисту прав ромів повідомляли про численні випадки дискримінації ромських дітей у школах (див. розділ 5).
Медична допомога надавалася в однаковому обсязі як хлопчикам, так і дівчаткам, проте якість медичного обслуговування залишалася низькою.
Діти продовжували бути жертвами насильства і знущань. За даними МВС, у 2006 році міліція взяла на облік 80 тисячах сімей за насильство щодо дітей, видала 1 млн. 500 тисяч офіційних попереджень про неприпустимість насильства в сім'ї та порушила понад 1000 кримінальних справ за фактами знущань з дітей у сім'ях. Надходило багато повідомлень і про використання неповнолітніх у таких видах злочинності, як дитяча проституція, продаж відео-продукції з дитячою порнографією, розбещення малолітніх та незаконне використання дитячої праці.
Як стверджують НУО, правоохоронні органи часто ігнорували вимоги законодавства і не реагували розслідування за фактами насильства батьків над своїми дітьми. Так, наприклад, інспектор міліції одного з районів Кіровоградської області відмовився порушити карну справу проти батька, який систематично бив свою дитину, і не вжив заходів, щоб ізолювати її від батька. Місцева прокуратура порушила проти міліціонера кримінальну справу.
Правозахисні організації повідомляли про факти насильства, у тому числі сексуального, співробітників міліції щодо дітей. Так, наприклад, у квітні обласна прокуратура Запоріжжя порушила кримінальну справу проти співробітників міліції, котрі незаконно затримали і зґвалтували неповнолітню дитину. На кінець року слідство у цій справі тривало.
Було багато повідомлень і про випадки жорстокого поводження з дітьми в школі. Прокуратура Херсона порушила кримінальну справу проти вчителя школи-інтернату, який розбив голову учня-шестикласника об парту, а після уроків побив іще двох учнів. Правозахисні організації повідомляли, що подібні інциденти трапилися і у Вінниці, Хмельницькому та Чернівцях.
Офіційно шлюбний вік для юнаків становить 18 років, а для дівчат - 17 років, однак закон передбачає, що особа, котра досягла 14-річного віку, може подавати до суду заяву про дозвіл на одруження, "якщо встановлено, що шлюб відповідає його/її інтересам". Експерти не вбачали у ранніх шлюбах нічого негативного, однак ЗМІ у Закарпатській області називали проблемою ранні шлюби серед ромів.
Гострою проблемою залишалося незаконне вивезення дітей за межі України (див розділ 5, Нелегальна торгівля людьми).
Комерційна сексуальна експлуатація дітей продовжувала викликати тривогу. Згідно з даними українських та іноземних правоохоронців, значна частка дитячої порнографії, доступної в Інтернеті, вироблялася в Україні. Як повідомило МВС, на кінець вересня проти виробників і розповсюджувачів дитячої порнографії порушено 150 кримінальних справ. Міліція припинила діяльність великих порнографічних студій у Донецьку, Дніпропетровську, Луганську та Львові.
Однією з важливих проблем була дитяча праця (див. розділ 6.г).
Не зменшилася кількість безпритульних дітей, котрі втікають зі злиденних інтернатів або поганих домашніх умов. Приблизна загальна кількість безпритульних дітей, за різними оцінками, коливалася у широких межах. Віце-прем'єр з гуманітарних питань і соціальної політики повідомив пресі у квітні 2005 року, що в країні налічувалось близько 150 тисяч безпритульних дітей, однак Державна служба у справах неповнолітніх у липні 2005 року сповістила, що їх лише 30 тисяч. У червні авторитетна всеукраїнська газета "Україна молода" процитувала експертів, на думку яких кількість безпритульних дітей в Україні становить 129 тисяч.
Незаконна торгівля людьми
Закон забороняє незаконну торгівлю людьми; однак існували численні підтвердження того, що людей нелегально вивозили з України і ввозили до неї, а також примусово перевозили з одного регіону країни до іншого.
Україна залишилася джерелом контрабанди чоловіків, жінок і дітей. Найчастіше пунктами призначення були Туреччина, Росія, Західна і Центральна Європа, особливо Чеська Республіка та Польща, а також Близький Схід.
Україна виконувала також роль транзитної країни, територією якої провозять "живий товар" з Середньої Азії, Росії та Молдови. Міжнародна організація з міграції (МОМ) повідомила, що на 30 червня з Молдови, Росії, Киргизстану та Узбекистану через Україну до Туреччини та Об'єднаних Арабських Еміратів було переправлено щонайменше 15 осіб.
МОМ не встановила жодного випадку, коли Україна є країною призначення "живого товару", однак виявила випадки примусового транспортування людей у межах країни. На
30 червня МОМ повідомила про п'ять таких випадків, однак, за оцінками цієї організації, їхня реальна кількість у сотні разів більша.
За даними МОМ, протягом року 76% жертв контрабанди людей становили жінки, яких примушували займатися проституцією котрі працювали посудомийками, хатніми робітницями швачками, та яких використовували як робочу силу на малих і великих виробничих підприємствах. Про кількість чоловіків, які стали об'єктами торгівлі людьми, інформації недостатньо. Проте зросла кількість чоловіків-жертв контрабанди з метою трудової експлуатації , серед яких більшість складали будівельники та шахтарі. Однією з проблем боротьби з контрабандою чоловіків було небажання останніх визнавати себе об'єктами контрабанди, а також тенденція до порушення правоохоронними органами кримінальних справ за статтями, що не мають відношення до торгівлі людьми. Діти, незаконно перевезені з одного регіону країни до іншого, або вивезені за межі України, зазнавали сексуальної експлуатації, їх використовували як дармову робочу силу або примушували жебракувати.
Згідно з результатами дослідження, проведеного МОМ, найімовірнішими жертвами торгівлі людьми були жінки віком до 30 років, яких вивозили з метою сексуальної експлуатації., а також старші жінки, котрих використовували на примусових роботах. До групи ризику належали і чоловіки, незалежно від віку, та діти віком до 16 років. Згідно даних українських НУО, у тенета контрабандистів часто потрапляли юнаки і дівчата віком до 18 років, які залишають дитячі будинки, оскільки ці молоді люди, як правило, позбавлені підтримки з боку сім'ї, не мають власного житла і стикаються з труднощами при працевлаштуванні.
Контрабандисти переправляли свої жертви в умови жорсткої експлуатації, де їх б'ють, годують мало і неякісно, не надають їм медичної допомоги, примушують працювати багато годин. МОМ повідомила, що одну жінку, переправлену до Туреччини, примушували приймати антибіотики і контрацептивні препарати без належного медичного контролю.
Приблизна кількість людей, що постраждали від цього злочинного бізнесу, за різними оцінками неоднакова. Водночас МОМ констатувала, що один із 10 людей знав щонайменше одну особу зі свого середовища, яка стала жертвою контрабанди людей.
Вербуванням жертв займалися кадрові, туристичні, шлюбні, модельні агентства, а також індивідуальні вербувальники. Більшість контрабандистів -- члени організованих злочинних угруповань. Вони мали партнерів за кордоном і підкуповують вали корумпованих посадовців, щоб полегшити процес перетину кордону. Кількість жінок і чоловіків серед вербувальників приблизно однакова. Іноді жінки-вербувальниці розповідали потенційним жертвам вигадані історії успіху, вихваляючись великими сумами грошей, що їх вони буцімто заробили за кордоном. Більшість встановлених вербувальників -- громадяни України.
Як і раніше, злочинці використовували широкий діапазон засобів заманювання жертв, зокрема: рекламні оголошення в газетах, на телебаченні та радіо, які обіцяють жінкам влаштувати їх на високооплачувану роботу або у модельний бізнес, пропонують їм подорожі через туристичні агентства, або містять шлюбні пропозиції. Часто напасники називали себе друзями інших друзів потенційних жертв і вводили в оману їхніх родичів, а також сплачували за послуги з оформлення паспортів і проїзних документів, таким чином обплутуючи жертву борговими зобов'язаннями. У деяких випадках контрабандисти просто викрадали своїх жертв.
За нелегальну торгівлю людьми (в межах країни або вивезення їх за кордон) з різною метою, у тому числі з метою сексуальної та трудової експлуатації, закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 3 до 8 років. У деяких випадках, наприклад, за контрабанду дітей віком від 14 до 18 років чи груп людей, зловмисників можуть засуджувати до тюремного ув'язнення від 5 до 12 років. Члени організованих злочинних угруповань або особи, які займаються контрабандою дітей віком до 14 років, можуть бути позбавлені волі терміном від 8 до 15 років.
За перші шість місяців звітного року більше половини осіб, визнаних судом причетними до цього виду злочинності, потрапило за грати, а не було засуджено до позбавлення волі умовно. Фахівці закликали владу активізувати кримінальне переслідування злочинців шляхом створення спеціального підрозділу прокуратури з боротьби з торгівлею людьми, а також розширення програми захисту свідків до жертв торгівлі людьми. Навесні Генеральний прокурор відхилив пропозицію щодо створення спеціалізованого підрозділу у своєму відомстві. МВС, посилаючись на брак коштів, наполягало на скороченні програми захисту свідків, в рамках якої гарантується фізична безпека свідків на період судового розгляду, до тих осіб, котрим загрожує безпосередня небезпека. З 2001 по 2006 роки до цієї категорії було віднесено лише дві з 1741 жертви торгівлі людьми, які були учасниками судових процесів. Влада вдавалася до проведення ряду закритих судових засідань, щоб не розголошувати імена свідків, однак статистичні дані про кількість таких засідань кожного року відсутні.
За першу половину року кількість розслідувань та покараних за фактами нелегальної торгівлі людьми не збільшилася, порівняно з таким самим періодом 2005 року. Тимчасовий застій пояснювали тим, що у лютому було ухвалене більш суворе законодавство в в сфері боротьби з торгівлею людьми, і співробітниками міліції та прокурорам потрібен був час на ознайомлення зі змінами у законодавстві та реструктуризацію наявних карних справ. За даними МВС, станом на вересень було порушено 282 кримінальні справи, у яких фігурують 296 жертв, у тому числі 35 неповнолітніх. За цей самий час правоохоронні органи припинили діяльність 21 організованої злочинної групи, що займалися контрабандою людей. У першому півріччі було завершено 50 судових справ. За 37 із них було винесено вироки 40 особам: 19 злочинців засуджено умовно, п'ятьох позбавлено волі терміном до 3 років, вісьмох - від 3 до 5 років, шістьох - від 5 до 8 років, одного - від 8 до 10 років і ще одного - на термін від 10 до 15 років. Станом на жовтень 49 кримінальних справ перебували на розгляді в судах. Відсоток позбавлених волі за вироком суду, порівняно з кількістю засуджених умовно, зріс із 41% у 2005 році до 51% протягом перших шести місяців звітного періоду. Ця тенденція, ймовірно, є практичним наслідком низки тематичних семінарів і тренінгів, організованих протягом 2005-2006 років для українських суддів МОМ, ОБСЄ та урядами іноземних держав.
Протягом року МВС продовжило роботу з професійного удосконалення службовців Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язанами з торгівлею людьми, запровадивши відповідну спеціалізацію. На кінець року Департамент мав свої підрозділи у всіх 27 регіональних управліннях МВС. Шістсот його працівників займалися винятково боротьбою з цим видом злочинності. Протягом року Департамент активно розвивав співробітництво з консульськими відділами посольств іноземних держав у Києві.
Влада повідомляла про регулярні перевірки ліцензій агентств із працевлаштування, що діють на українському ринку. Протягом року Міністерство праці та соціальної політики позбавило ліцензій кілька агентств, причетних до контрабанди людей. Однак співробітники Міністерства внутрішніх справ зазначали, що деякі співробітники Міністерства праці, залучені до цього процесу, або були корумповані, або заплющували очі на порушення закону кадровими агенствами, що посилають клієнтів на роботу за кордон.
Влада прагнула до співпраці з урядами інших держав при розслідуванні справ у сфері незаконної торгівлі людьми та покаранні злочинців. Однак ця співпраця обмежувалася низкою факторів, зокрема недостатніми забезпеченням ресурсами для здійснення слідчої діяльності, небажанням жертв злочинів свідчити проти своїх напасників, а у деяких випадках відсутністю вчасної співпраці з боку правоохоронців більшості країн призначенні "живого товару".
Корупція у судовій системі та правоохоронних органах обмежувала здатність держави протидіяти контрабанді людей. НУО повідомляли, що окремі працівники правоохоронних органів на місцевому рівні та прикордонники за хабарі "не помічали" фактів незаконного вивезення людей, а підкуплені судді ухвалювали злочинцям пом'якшені вироки. Органи влади не оприлюднювали офіційної статистики щодо корупційних діянь, пов'язаних із контрабандою людей. Обмаль карних справ проти винних державних службовців викликав сумніви у щирості намірів влади вживати серйозних дисциплінарних заходів, особливо щодо посадовців найвищих рівнів. Експерти з боротьби із незаконною торгівлею людьми стверджували, що найслабшою ланкою кримінального переслідування злочинців найчастіше були прокурори, оскільки їхні негативні стереотипи жертв, непроведення слідчих дій з належною активністю та труднощі отримання доказів з-за кордону зумовлювали низький відсоток справ, переданих до суду.
Деякі жертви контрабанди людей свідчили проти своїх кривдників, однак більшість відмовлялися це робити, що частково пояснювалося недовірою до правоохоронних органів і судів, негативним ставленням у суспільстві до потерпілих від цього виду злочинності, браком доступу до програм захисту свідків, та недостатнім усвідомленням слідчими і суддями ступеня реальної небезпеки, на яку наражають себе особи, котрі вирішують свідчити проти контрабандистів або їхніх спільників. Більшість жертв не подавали цивільних позовів, оскільки скептично ставилися до перспектив отримання гідної матеріальної компенсації через цивільні суди.
Завдяки МОМ функціонував багатопрофільний медичний центр і притулок для жертв контрабанди людей у Києві, які надавали їм медичну та психологічну допомогу, включно з консультаціями щодо працевлаштування. Сім притулків відкрито у найбільших містах України. Їх фінансує Європейська Комісія, а місцеві адміністрації виділили приміщення за номінальну орендну плату. Крім того, жертвам контрабанди людей допомагали реінтегруватися у суспільство 27 НУО, що діють на місцевому рівні. МОМ надала кошти більше ніж 50 громадським і релігійним організаціям, які працюють над підвищенням рівня обізнаності вразливих категорій населення з цією проблемою. НУО "Ла Страда" підтримувала діяльність безкоштовної "гарячої лінії" для запобігання торгівлі людьми.
Протягом року влада постійно співпрацювала з НУО за програмами, спрямованими на протидію контрабанді людей. Місцеві органи влади продовжували вносити до робочих планів НУО як партнерські організації, однак фінансування діяльності НУО та притулків здійснювалося переважно коштом міжнародних донорських структур, а не з державного бюджету.
Протягом року кілька телевізійних каналів показували документальні фільми і транслювали інформаційні програми, у яких розкривалася небезпека незаконної торгівлі людьми. НУО продовжували практику загальних національних просвітницьких кампаній, часто співпрацюючи з органами влади. Міжнародні організації провели інформаційні кампанії із запобігання торгівлі людьми, до яких в якості речників залучали зірок шоу-бізнесу. У вересні, під час однієї з офіційних подій, що її висвітлювали загальнонаціональні канали, Перша Леді Катерина Ющенко закликала громадськість допомагати жертвам незаконної торгівлі людьми.
Влада працювала над розширенням допомоги, яку надають закордонні дипломатичні представництва України жертвам контрабанди людей у країнах, куди їх вивозять. За перші 9 місяців звітного року українські консульства допомогли повернутися на батьківщину 271 жертві контрабанди людей. МЗС організувало в Києві та п'ятьох інших великих містах центри з надання безкоштовних консультацій громадянам України щодо їхніх прав під час перебування за кордоном.
Особи з фізичними або розумовими вадами
Законом забороняється дискримінація осіб з фізичними або розумовими вадами під час найму на роботу, прийому до освітніх закладів, медичного обслуговування чи в інших державних сферах. Однак влада мало що робила для розширення можливостей таких осіб, і спеціалізовані організації наголошували, що у суспільстві існувала дискримінація щодо людей з особливими потребами. Закон вимагає створення умов для полегшення доступу таких осіб до будинків та інших громадських закладів, проте ця норма практично не виконувалася. Президент Ющенко у червні 2005 року видав Указ, яким зобов'язав органи влади проконтролювати, аби були створені умови для забезпечення фізичного доступу людей з особливими потребами до будівель державних установ та громадських закладів. Незважаючи на певні зусилля, докладені до його виконання, більшість будівель державних установ залишалися недоступними для цієї категорії населення.
Згідно зі статистичними даними Міністерства праці та соціальної політики, лише 13% з 2,5 мільйонів осіб з особливими потребами, які живуть в Україні, мають роботу. Водночас кількість працевлаштованих громадян цієї категорії за звітний період збільшилася з 272 тисяч у 2005 році до 344 тисяч. Міністр праці та соціальної політики Іван Сахань зазначив, що програму працевлаштування 400 тисяч осіб з фізичними або розумовими потребами виконано на 86%, однак вона виявилася неефективною у Криму, Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Миколаївській, Рівненській і Херсонській областях та в місті Києві через низьку кількість вакансій та неналежний нагляд за використанням коштів обласних бюджетів. За інформацією міністерства, 45 тисяч з
122,6 тисяч українських дітей з особливими потребами проходять спеціалізоване медичне лікування у реабілітаційних закладах. Загалом 9100 осіб з особливими потребами навчалися у вищих навчальних закладах і ще 1850 студенів фізичними або розумовими вадами здобули безкоштовну освіту за рахунок місцевих бюджетів у 26 регіональних відділеннях Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна".
6 травня спеціалізовані НУО провели акції протесту проти дискримінації людей з фізичними або розумовими вадами. Як повідомив голова Центру реабілітації спинальників Іван Марусевич, держава не приділяла достатньої уваги проблемам осіб з особливими потребами і не створила для них "відповідних життєвих умов".
На думку активістів "Благодійного товариства допомоги інвалідам та особам із інтелектуальною недостатністю", влада не дотримувалася закону про психіатричну допомогу, який передбачає виділення квоти робочих місць для людей з вадами розумового розвитку. За словами члена Української асоціації психіатрів і Українсько-Американського бюро захисту прав людини Семена Глузмана, "психіатричні лікарні залишаються зоною ризику, де можна наразитися на небезпеку бути підданим катуванню та жорстокому ставленню; у багатьох психіатричних лікарнях продовжують практикувати застарілі й досить болісні методи лікування, відкинуті західними психіатрами ще 20--30 років тому; відсутність громадських наглядових рад при психіатричних закладах сприяє зловживанням з боку медичного персоналу. Українські суди відмовляються створювати прецеденти покарання лікарів та інших медичних працівників за посадові зловживання та позбавлення пацієнтів їхніх базових прав".
Серед депутатів Верховної Ради України - дві особи з обмеженими фізичними можливостями, один із яких є заступником голови Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
Розділ 6. Права найманих робітників
а. Право на об'єднання у профспілки
Закон гарантує громадянам право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, і це право влада загалом поважала. Великі компанії та деякі чиновники місцевого рівня часом перешкоджали утворенню профспілок.
За законом, усі профспілки мають рівний статус, і для утворення профспілки не потрібен попередній дозвіл влади. Однак об'єднання, що входять до Федерації профспілок України (ФПУ), яка успадкувала майно від офіційних профспілок радянської доби та підтримує тісні зв'язки з владою, мали переваги під час організації профспілкових заходів.
Для повноцінного функціонування профспілці необхідно мати свідоцтво про реєстрацію як юридичної особи. Проспілки повідомляли, що процедура реєстрації була надзвичайно обтяжливою. Серед її вимог - відвідування до 10 різних представництв, подання великої кількості паперів, а також сплата ряду зборів.
Щоб отримати статус всеукраїнської, профспілці необхідно мати представництво в більшості адміністративно-територіальних одиниць або більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць,, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі. Статус всеукраїнської дає змогу профспілці вести переговори і підписувати угоди безпосередньо з міністрами, а також спілкуватися на офіційному рівні з Кабінетом Міністрів і Президентом України. Закон передбачає невтручання органів влади у діяльність цих організацій, які мають право об'єднуватися у федерації та входити до них на добровільних засадах. В Україні існували як "офіційні", так і "незалежні" профспілки.
Зареєстровано усі відділення ФПУ, а також кілька нових незалежних об'єднань. Незважаючи на те, що ФПУ часто узгоджує свої дії з владою, з деяких трудових питань вона функціонувала незалежно і відстоювала право найманих робітників на страйки. ФПУ підтримала протест деяких категорій працівників з приводу невиплати заробітної платні, проте більшість її відділень тісно співпрацювали з керівництвом. Управлінський персонал підприємств мав право на вільний вступ до ФПУ. Керівництво ФПУ очолювало Всеукраїнську партію трудящих.
Незалежні профспілки слугували альтернативою офіційним у багатьох галузях економіки. На 1 вересня в Україні діяло 111 зареєстрованих Міністерством юстиції профспілок: 44 всеукраїнські галузеві філії ФПУ та 67 об'єднань, не пов'язаних із ФПУ. Згідно з даними Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ), у вересні до неї входило лише 7 зареєстрованих Міністерством юстиції всеукраїнських організацій, які об'єднували 242 тисячі чоловік. Точної статистики немає, але за деякими підрахунками членами незалежних профспілок було приблизно 2,3 мільйона трудящих (у 2002 році їх було 3 мільйони), а членами філій ФПУ - 11,2 мільйона (у 2002 році кількість останніх становила 14,5 мільйона). Ці цифри, ймовірно, перебільшені, і ФПУ вважає, що насправді діяло лише 75% офіційно зареєстрованих її філій.
Незалежним профспілкам, як і раніше, відмовляли у частці майна радянських профспілок, які володіли велетенськими матеріальними і фінансовими ресурсами. Серед них - фонд соціального страхування. Переважну більшість місць у керівних органах цього спадку радянської епохи становили представники профспілок-філій ФПУ, отримуючи перевагу, якої не могли запропонувати незалежні профспілки. Протягом року ФПУ не зробила істотного поступу у переговорах щодо розподілу цих матеріальних і фінансових ресурсів. Лідери незалежних профспілок стверджували, що ФПУ розпродала за заниженими цінами деякі з активів, що залишилися у спадок від радянських часів, аби унеможливити їх розподіл у майбутньому.
Лідери незалежних профспілок скаржилися, що органи влади намагалися вплинути на голоси членів профспілок, а також вимагали від їхнього керівництва звітів про профспілкову діяльність. Вони відзначали, що після формування влітку Уряду Януковича, тиск на членів незалежних профспілок, яких часто сприймали за політичних союзників опозиції, помітно посилився. У вересні КВПУ повідомила про 14 окремих випадків, коли керівники підприємств відмовлялися визнавати новосформовані осередки незалежних профспілок і усували їх від участі у веденні колективних переговорів. КВПУ нарікала, що при цьому роботодавці разом з лідерами філій ФПУ у більшості цих випадків чинили тиск на незалежні профспілки, спонукаючи їх до саморозпуску.
Робітники часом скаржилися на керівництво підприємств та установ, яке примушувало їх виконувати додаткові обсяги робіт без належної винагороди за те, що вони увійшли до незалежних профспілок, і погрожувало їм звільненням у випадку їхньої відмови припинити членство у них. У двох випадках лідери незалежних профспілок повідомили, що стали жертвами фізичних нападок, які були елементом загальної кампанії залякування з боку представників керівництва. У ще одному випадку один із районних судів Маріуполя, посилаючись на те, що справа не належить до його юрисдикції, відмовився винести ухвалу за скаргою незалежної профспілки Маріупольського та Херсонського портів.
Лідери незалежної профспілки нафтопереробного заводу "Линік" у Луганській області скаржилися на переслідування з боку СБУ, що почалося після проведеного 14 травня семінару з місцевими представниками Американського центру міжнародної солідарності праці (філією Американскої федерації праці та Конгресу промислових організацій). Профспілкові лідери розповіли, що співробітники СБУ допитували їх про співпрацю з Центром солідарності та КВПУ і переконували припинити її, а потім вдерлися до їхніх офісів. Керівники трьох незалежних шахтарських профспілок Червонограда поскаржилися, що 28 серпня співробітники МВС обшукали їхні офіси і вилучили документи, у тому числі заяви гірників про вступ до профспілки. Вони стверджували, що Генеральна прокуратура дала дозвіл на обшук, порушивши Конституцію України.
б. Право на організацію профспілкових заходів та ведення колективних переговорів
Закон дозволяє профспілкам організовувати заходи та брати участь у веденні колективних переговорів, однак вони не завжди могли реалізувати ці права на практиці. У країні немає спеціальних економічних зон, оскільки їх було скасовано владою у березні 2005 році.
Законодавством передбачено створення змішаних комісій за участю представників найманих робітників і адміністрації для вирішення питань, що стосуються зарплати, умов праці та прав і обов'язків керівництва підприємств. Хоча закон дає право на ведення колективних переговорів, перекриття сфер відповідальності часто стримувало цей процес; спосіб, у який застосовувалося положення в законі про ведення колективних переговорів, часто перешкоджав укладанню колективних угод незалежними профспілками, ставлячи їх у менш сприятливе становище, порівняно з офіційними (філіями ФПУ). За результатами дослідження Світового банку за листопад 2005 року, в офіційному секторі економіки колективними договорами та угодами було охоплено 90% членів профспілок. Як правило, робітників ніхто не ставив до відома, що вони не зобов'язані вступати до офіційної профспілки. Припинення членства в офіційній профспілці й перехід до незалежної часто супроводжувалися бюрократичною тяганиною і зазвичай не заохочувалися адміністрацією. Закон дозволяє легко усунути незалежну профспілку від процесу укладання колективної угоди на рівні підприємства. Згідно закону, якщо кілька профспілок, що діють на підприємстві, не змогли домовитись про спільне представництво, в ході процесу ведення колективних переговорів найманих робітників представляє найбільша профспілка, тобто ФПУ.
Для врегулювання трудових спорів Законом передбачено створення Національної служби посередництва і примирення. Згідно з офіційною статистикою, за перші 8 місяців звітного року ця служба владнала 71 з 214 розглянутих нею трудових спорів.
Закон встановлює право на страйк з метою захисту економічних та соціальних інтересів, але страйки не повинні підривати національну безпеку, здоров'я громадян чи права і свободи інших. Влада в цілому шану поважала це право. Це право не поширюється на працівників Генеральної прокуратури, суду, військовослужбовців Збройних Сил, співробітників Служби безпеки та правоохоронних органів, державних службовців, а також на працівників транспортної галузі. Працівникам галузей, яких стосуються наведені обмеження, за участь у страйку загрожує позбавлення волі терміном до 3 років.
в. Заборона примусової чи підневільної праці
Закон забороняє примусову працю, у тому числі експлуатацію дітей, однак були повідомлення, які свідчать, що така практика мала місце (див. розділи 5 і 6.г).
ЗМІ повідомляли про випадки залучення військовослужбовців, які проходили альтернативну службу, до ремонту і будівництва приватних будинків для військових чи державних чиновників.
В'язні Полицької виправної колонії № 76 під час протестів 24 серпня серед іншого скаржилися на те, що їх примушують працювати на приватні компанії без справедливої матеріальної компенсації.
г. Заборона дитячої праці та мінімальний вік працездатності
Закон захищає дітей від експлуатації на робочому місці, однак держава не завжди ефективно сприяла виконанню цього положення. Мінімальний вік працездатності для більшості напрямків економіки, встановлений в законі, становить 16 років, але у деяких нешкідливих галузях промисловостві підприємства можуть звертатися до влади по дозвіл на залучення до робіт дітей віком від 15 років за згоди їхніх батьків. Дітям віком 14 років дозволяється працювати на законних підставах за згодою одного з батьків у соціальних сферах, таких як будинки сиріт, лікарні, догляд за людьми похилого віку, та в сільському господарстві.
Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, який входить до структури Міністерства праці та соціальної політики, відповідає за виконання законів щодо дитячої праці, і робив це загалом ефективно. Проте були випадки, коли діти, котрі не досягли мінімального віку працездатності, працювали у тіньовому секторі. Поправка до Закону про охорону дитинства, прийнята у лютому, забороняє незаконну торгівлю дітьми та працю дітей у шкідливих умовах.
Дитяча праця у сільському господарстві та контрабанда дітей з метою використання на примусових роботах і сексуальної експлуатації становили серйозні проблеми (див. розділ 5). В Україні існувало, хоч і не набуло значного поширення, таке явище, як дитяче жебрацтво. За даними МОП та Федерації роботодавців України, понад 456 тисяч українських дітей віком від 9 до 14 років задіяні у тіньовому секторі економіки, зокрема: вуличному жебрацтві, у секс-індустрії та на нелегальних вугільних копальнях. Відповідальність за дотримання законів, які регламентують використання дитячої праці в офіційному секторі економіки, покладено на Департамент нагляду за додержанням законодавства про працю та Державну службу зайнятості. Департамент у справах неповнолітніх і міліція відповідають за встановлення дітей, які зазнають найгірших форм експлуатації у тіньовому секторі.
Заходи, вживані правоохоронцями протягом року, часто виявлялися неефективними і не запобігали правопорушенням. Міжнародна Програми з викорінення найгірших форм дитячої праці (МОП-ІПЕК) виконувала регіональний проект щодо боротьби з використанням дитячої праці та незаконною торгівлею дітьми, включно з дитячою безпритульністю та іншими "групами ризику" дітей.
ґ. Прийнятні умови праці
Наприкінці року Уряд підвищив мінімальну заробітну плату до 80 доларів США (400 гривень). Однак мінімальна заробітна плата не забезпечувала задовільного рівня життя робітника та його сім'ї. Державна інспекція охорони праці відповідає за дотримання вимог щодо виплати мінімальної заробітної плати, однак вона не була в змозі проконтролювати всіх роботодавців. Багато робітників, особливо у тіньовому секторі, отримували платню, набагато нижчу за мінімальну.
З початку року заборгованість із заробітної плати зросла приблизно на 14% і на 1 серпня становила 218 мільйонів доларів США (1,1 мільярда гривень), що дорівнювало майже 8.4% загального обсягу зарплат. Більша частина заборгованості із заробітної плати припадала на державні промислові підприємства та сільське господарство. Заборгованість із заробітної плати була найвищою у Донецькій (55 мільйонів доларів, або 277 мільйонів гривень), Луганській (23 мільйони доларів, або 113,2 мільйона гривень), Дніпропетровській (12 мільйонів доларів, або 65,1 мільйона гривень) областях та у Криму (10 мільйонів доларів, або 50 мільйонів гривень). За оцінками ФПУ, 430 тисяч найманих робітників, близько половини з яких зайнято у державному секторі економіки, не отримували заробітну плату вчасно. З цього приводу ФПУ офіційно подала скаргу до МОП, намагаючись змусити державу виплатити борги по заробітній платі.
Закон визначає 40-годинний робочий тиждень, 24 години відпочинку кожного робочого тижня і оплачувану відпустку тривалістю щонайменше 24 дні на рік. Застій у деяких галузях економіки призвів до істотного скорочення робочого тижня для деяких категорій робітників. Законом передбачено подвійну оплату понаднормової роботи, а також встановлено дозволений обсяг понаднормових годин. Однак норми, що регламентують тривалість відпочинку, максимальну тривалість робочого часу і понаднормові години, не завжди ефективно виконувалися на практиці.
Хоча закон містить вимоги щодо охорони праці та дотримання техніки безпеки, на практиці вони часто ігнорувалися. Особливо на нелегальних вугільних шахтах, пов'язаних з організованими злочинними угрупованнями і корумпованим керівництвом, умови праці були вкрай небезпечні. Через недбалі умови праці та застаріле обладнання багато людей зазнали травм на роботі. За перші 6 місяців звітного року було зареєстровано 9050 нещасних випадків на виробництві, внаслідок яких загинуло 437 осіб. У вугледобувній галузі протягом першого півріччя 3383 шахтарі отримали тілесні ушкодження і 78 загинуло.
За оцінками фахівців вугільної галузі, у 2005 році на кожен мільйон тонн видобутого вугілля припадало приблизно двоє загиблих шахтарів (у 2004 році цей показник становив 2,57). Ця тенденція передусім була зумовлена підвищенням вимог до дотримання техніки безпеки, однак смертність на шахтах залишалася ще досить високою. У травні 2005 року Уряд затвердив програму розвитку вугледобувної галузі, а також створив робочу групу для аналізу становища у вугільному та металургійному секторах, однак ці заходи не призвели до істотного покращення здоров'я та підвищення безпеки на шахтах.
Уряд Януковича 15 серпня відновив діяльність Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Цей комітет було скасовано у квітні 2005 року, а його функції передано Мінстерству надзвичайних ситуацій. Комітет знову виконуватиме роль головного органу з нагляду за безпекою на шахтах.
Закон гарантує робітникам право не виконувати роботу без ризику втратити робоче місце, якщо умови праці не відповідають вимогам техніки безпеки. Проте незалежні профспілки стверджували, що обстоювання робітниками цього права на практиці закінчується гонінням з боку адміністрації, а то й звільненням з роботи.
Сторінка Доповіді про права людини на веб-сайті Держдепартаменту США

Прес-служба КВПУ, додаткова інформація:
(044) 2843305, (097) 5164679,
e-mail: info@kvpu.org.ua