2008.07.14 "Кодекс рабовласника" - журнал «Главред»
20 травня український парламент продемонстрував небачену солідарність: майже весь депутатський корпус (386 голосів) згуртувався навколо одного з законопроектів.
Таку рідкісну одностайність депутати продемонстрували, щоправда, там, де краще б її не було: в першому читанні було прийнято проект нового Трудового кодексу (ТК). Він має замінити діючий Кодекс законів про працю (КЗпП), прийнятий у 1971 році.
Аргументація авторів проекту, «регіоналів» Стояна, Сухого та Хари, проста: не можна жити в ринкових умовах при трудовому законодавстві, прийнятому в радянські часи. Це, очевидно, «муляло» й інших законотворців, адже намагання прийняти новий трудовий кодекс почались майже 10 років тому. Свої проекти подавали Богдан Губський, Валерій Коновалюк, перший уряд Віктора Януковича, але жоден з них не пройшов розгляд парламенту: депутати відволікались на актуальніші політичні баталії.
Нинішній проект також має непросту долю: у день його розгляду, 15 квітня, в ВР кипіли пристрасті навколо перевиборів харківського мера. Та спікер Арсеній Яценюк, побачивши, що колегам не до трудового кодексу, переніс голосування на інший день, врятувавши проект.
Назад у майбутнє
Звідки така турбота? Варто ознайомитися зі змістом законопроекту. В пояснювальній записці до нього йдеться переважно про необхідність дотримання міжнародних конвенцій і європейських норм, але самі автори документа визнають, що його мета – змінити баланс прав найманих працівників і роботодавців на користь останніх. Мовляв, «радянський» КЗпП надто вже пригноблює бізнесменів, які не можуть ефективно керувати в таких умовах. Тому в законопроекті одразу дається вичерпний перелік основних прав працівників і обов’язків роботодавця: більше, мовляв, не буде. Навіть конституційні права і свободи не є вичерпними, а тим паче соціально-економічні права зазвичай подаються відкритим списком, але в нас усе не так.
Щоб полегшити долю українським роботодавцям, пропонується дозволити їм продовжувати робочий день на своїх підприємствах до 10 годин – за умови, що в якийсь інший день працівники пробудуть на роботі лише 6 годин. На практиці зрозуміло, що начальник просто «забуде» про цю умову, а рядові українці повернуться в 1917 рік, коли їм довелось зі зброєю в руках відстоювати право на 8-годинний робочий день.
Новий кодекс дозволить здійснювати погодинну тарифікацію праці. «Я отримую N євро за годину» - звучить по-сучасному і по-західному, але на практиці це, скоріш за все, призведе до зниження середньомісячного рівня заробітної плати. До того ж, проект уможливлює залучення працівника до надурочних робіт в обсязі понад 120 годин на рік.
Колективна угода – ключовий інструмент захисту прав працівників, що входять до профспілки – в законопроекті оголошується необов’язковою. Навіть якщо роботодавець уклав таку угоду, з нього фактично знімається відповідальність за її невиконання, переконані експерти. Роботодавець не буде зобов’язаний укладати трудовий договір в письмовій формі, тому його положення стають дуже розмитими. А якщо роботодавець умисно не включив до угоди якісь «обов’язкові умови», її запросто визнають недійсною. Експерти негативно відгукуються про сам інститут недійсності трудового договору: він притаманний цивільному праву, де угоду укладають рівноправні сторони, але неприйнятний у трудовому праві, коли сторони завідомо нерівні.
Повноваження профспілок зведено практично до нуля: вони не зможуть захистити своїх членів під час службового розслідування, не беруть участі в підготовці трудових угод, власник підприємства не зобов’язаний узгоджувати з ними звільнення й масові скорочення. Натомість, громадський контроль дозволили проводити лише профспілкам, нівелювавши роль громадських і міжнародних організацій: звичайно, власнику простіше буде знайти спільну мову з місцевим «профкомичем», ніж, наприклад, із лондонським офісом «Міжнародної амністії». Трудовому колективу (до якого входять не лише профспілчани) нинішній КЗпП та інші закони відводять також вагому роль, однак новий кодекс взагалі усуває колектив із трудових відносин і позбавляє працівників будь-якого права голосу.
Хто ж регулюватиме трудові відносини на підприємстві? Законодавці пропонують дозволити бізнесменам встановлювати на своїх фірмах «корпоративне право» на свій розсуд. На думку голови Всеукраїнської профспілки працівників позабюджетних організацій «Народна профспілка» Віктора Яворського, роботодавцям дозволять, по суті, приймати нормативно-правові акти. «Такі внутрішні регламенти зможуть порушувати не лише закони, а й Конституцію. А оскаржити їх можна буде лише конституційним поданням, яке наш Конституційний Суд від простих смертних не приймає! Отже, коло замикається», - пояснив він «Главреду».
Колишній міністр праці та соціальної політики, а нині народний депутат Михайло Папієв налаштований оптимістично й намагається знайти позитивні моменти: «У нас гарантовані зараз 24 календарних дні відпустки на рік. Але ж у країнах Європи 30, 40 днів! Хіба ж не потрібно й нам збільшити тривалість відпустки?». Про те, що в проекті нового кодексу збережена ця ж норма (24 дні), а на практиці взагалі рідко кого відпускають більш ніж на 2 тижні, парламентарій, мабуть, не знає.
Втім, деякі новації стосуються, дійсно, і відпусток. Якщо підприємство простоює, власник може відправити працівників у відпустку тоді, коли це йому вигідно! Знов-таки, така порочна практика є й зараз: деякі мої колеги змушені використовувати свою законну відпустку, наприклад, під час травневих свят. Але законотворча думка переплюнула навіть сувору реальність: за ст. 200 працівників можна буде відправляти в відпустку за власний рахунок «у зв’язку з природно-кліматичними умовами та з інших причин». Отже, коли підприємець передумає платити зарплатню, він зможе цілком легально цього не робити. А от про права деяких категорій «сімейних» працівників на додатковий тиждень відпустки автори проекту чомусь забули.
Зарплатню простіше буде затримувати, годуючи робітників обіцянками. В проекті немає норм про неприпустимість погіршувати умови оплати праці й обов’язкову індексацію простроченої зарплатні, яку «з’їла» інфляція. «За чинним законодавством, якщо працівник не отримує зарплатню протягом двох місяців, він звертається до прокуратури, та порушує справу, й виноситься рішення гроші йому виплатити. Новий кодекс такого права працівника позбавляє: він буде змушений звертатися до суду й надавати докази того, що зарплатню йому дійсно не платили, а це іноді важко довести, тому що не все документується», - додає Віктор Яворський.
Що трапляється в разі якогось неприємного інциденту на підприємстві? Працівника притягнуть до матеріальної відповідальності не лише в разі вчинення ним прямої дійсної шкоди (розбив скло),а й в інших випадках; стягнути з нього можуть штраф, вищий за його зарплату, а одна з підстав для такого стягнення – «розголошення державної таємниці та захищеної законом інформації»: власник сам зможе, без допомоги суду, визначати обсяги нанесеної йому шкоди! Всупереч Конституції присутня норма щодо колективної матеріальної відповідальності – коли, як у війську Чінгісхана, за порушення штрафують всю бригаду чи відділ.
Звичайно, можна створити комісію з трудових спорів, щоб вона розібралась. Але як вона працюватиме, якщо в законопроекті сказано: в разі незгоди хоча б одного з членів комісії з запропонованим до прийняття рішенням, воно вважається неприйнятим? Навіть один представник роботодавця в ролі «злого копа» заблокує будь-які поступки працівникам.
Якщо ж знайдуться незадоволені – їх завжди можна звільнити. Новий кодекс значно полегшує цю процедуру. Звільнити можна практично за будь-що: якщо касир відмовився на вихідних їхати на риболовлю з начальником, останній може «втратити довіру» до нього і звільнити його за ст. 104, незважаючи на те, що це не було пов’язано з роботою. Та ж стаття, ч.5, дозволяє звільнити керівника відділу, який увечері після роботи пішов у стрип-бар. Якщо роботодавець раптом виявив, що свого часу неправильно оформив на роботу працівника, він просто зобов’язаний його звільнити – без варіантів! Звичайно, ці абсурдні норми будуть застосовуватися не до всіх, а до «незручних» для начальства людей. До речі, можна згадати, що працівник все ще перебуває на випробувальному терміні й заявити, що він не пройшов випробування – принаймні, жодних гарантій об’єктивності при визначенні результатів випробування законопроект не передбачає, це рішення приймає роботодавець на свій розсуд.
Щоб позбавитися неугодних підлеглих, керівництво може затіяти атестацію. Результати можна вписати заздалегідь, адже спробувати оскаржити рішення атестаційної комісії можна лише перед тим-таки роботодавцем! Можливість апеляції до незалежних органів у новому законі не передбачена. Крім того, всупереч презумпції невинуватості, працівник, який опинився під загрозою звільнення, сам повинен надавати докази своєї високої кваліфікації та правомірності своїх дій, а не власник повинен доводити протилежне. Профспілки, як уже було сказано, ніхто не питатиме дозволу когось звільнити. На думку Михайла Папієва, це непотрібно робити, тому що «не на всіх підприємствах є профспілки» (?).
Ціла стаття присвячена тому, що працівника заборонено примушувати до звільнення насильством, погрозами й обманом, але ніде не сказано, що роботодавця за це можуть притягнути до відповідальності. Отже, формально заборонено, а насправді можна. До того ж, легше стане звільняти жінок і працюючих пенсіонерів.
У нинішньому КЗпП роботодавець повинен попередити про звільнення не менш ніж за 2 місяці; новий проект зменшує цей термін до 2 тижнів. Це означає, що власник зекономить 1,5 місячних заробітних платні на тому, кого вже вирішив позбутися. Краще на ці гроші купити своїй дитині нову «мобілку».
Право на страйк кожному з нас гарантує ООН, але українських депутатів це не хвилює: вони пропонують звільняти учасників страйку, визнаного судом незаконним. Знаючи непідкупність вітчизняної Феміди, можна передбачити, що «законними» залишаться лише дивні страйки працівників на захист господарів – як-от нещодавні протести водіїв «маршруток» у Києві.
Окреме питання – масові звільнення. Новий кодекс узаконить фіктивну ліквідацію підприємства як підставу для скорочення штатів. Достатньо змінити вивіску й попередити людей, щоб не приходили завтра на роботу, а виправдатися незрозумілими «умовами економічного, технологічного, структурного, організаційного характеру», при яких «використання праці працівника стає для роботодавця неможливим або недоцільним». Простіше кажучи – «мені так захотілось». Критерії масових звільнень автори пропонують встановлювати не в законі, а в угодах, які працівникам продиктують власники.
А от якщо раптом виникне інша ситуація – звільняється людина, яку хотілося б зберегти – на цей випадок порядок звільнення за власною ініціативою перевантажено непотрібними процедурними умовами. Якщо працівника не хочуть відпускати, його заяву довго не реєструватимуть, сумніватимуться в його підписі, змусять писати окрему заяву про видачу документів тощо.
Депутати, причетні до законопроекту, підкреслюють, що в ньому є норми проти статевої, расової та іншої дискримінації, виписані згідно зі світовою практикою. Та на думку юристів Верховної Ради, на практиці ці статті матимуть протилежний ефект – насамперед через недосконалі формулювання. Невдало прописана також норма про сексуальні домагання, яка стане підставою багатьох анекдотичних позовів. А про гарантії, наприклад, інвалідам чомусь забули. Дискримінаційними є норми, пов’язані з «захистом матерів»: право на пільги та привілеї, пов’язані з наявністю дітей, повинні мати обоє батьків і в кожному окремому випадку обирати, хто ними скористається. Ексклюзивні «жіночі» гарантії повинні стосуватися лише вагітності й післяпологового періоду, де чоловік її не замінить. Лише так можна подолати дискримінацію жінок; а надання всього пакету пільг тільки жінкам лише зміцнить небажання роботодавців брати їх на роботу. Значно краще прийняти чоловіка, якому жодних декретних відпусток «не положено». В результаті програють працівники обох статей, а роботодавець залишається в виграші.
У масивному, нечитабельному тексті нового Трудового кодексу з масою відсилочних пунктів і нерозшифрованих термінів, важко розібратися навіть юристам. Та очевидно головне: проект суперечить Конституції, ст. 22 якої забороняє звужувати встановлений зміст і обсяг прав громадян, а ст. 24 не дозволяє порушувати рівність їх прав.
Аргументи
Сумнівно виглядають посилання захисників проекту на схвальні висновки Міжнародної організації праці (МОП). Ця поважна організація дійсно свого часу брала участь у розробці нового Трудового кодексу, але вона поки що не висловилася з приводу останньої версії, поданої та проголосованої в першому читанні. «МОП давала оцінку проекту, який розглядався два роки тому і пройшов у першому читанні. Нинішній проект, мабуть, автори направлять на експертизу, тоді й буде оцінка», - пояснив «Главреду» національний кореспондент МОП в Україні Василь Костриця. Сам він відмовився будь-яким чином коментувати документ. Така обережність може служити непрямим підтвердженням заяв про те, що депутати викинули з проекту все те, що вносили туди профспілки та МОП.
Дивними також є заяви, що «не можна жити з кодексом 1971 року». Навіть не нагадуючи про Сполучене королівство, яке досі живе за Великою хартією вольностей 1215 року, можна зауважити, що «радянський КЗпП» оновлено на 80%. За роки незалежності зміни було внесено в 221 з 269 його статей, внесено 20 нових статей і виключено 35. Його зовсім не потрібно терміново «переробляти під ринкові відносини», тому що це давно зроблено. Та й взагалі незрозуміла логіка – потрібно приймати новий кодекс кожні 10 років? Адже пан Папієв сам зазначає, що «ті країни, які прийняли трудові кодекси в 2003 році, вже внесли хто по 100, хто по 200, хто по 800 змін і доповнень; трудовий кодекс – це не моноліт, який не можна змінювати». То що ж заважає внести зміни в існуючий закон?
Ще одне поширене зауваження полягає в тому, що положення нинішнього КЗпП, хоч які гарні на папері, масово ігноруються роботодавцями. Мовляв, давайте будемо спустимося з небес на землю й приведемо закони в відповідність із реаліями – а там, може, й закони почнуть виконувати. Дійсно, проект нового кодексу багато в чому просто закріплює трудові відносини, які вже давно склалися на практиці. Порушення умов праці, дискримінація жінок, відмова надання повної відпустки, необґрунтовані штрафи та санкції з боку роботодавця, ненормований робочий день, «чорна» зарплата в конверті – з цими сумними реаліями щоденно стикається ледь не кожен із нас. Умови праці, особливо на дрібних підприємствах, нагадують жахи, описані в «Становищі робітничого класу в Англії» Енгельса: люди працюють по 15-17 годин щодня, а власники, користуючись правовою безграмотністю працівників, нав’язують їм кабальні договори й відмовляють у цілком законних вимогах. Якщо ми дійсно хочемо зафіксувати ці умови й перейти в одну лігу з потогінними фабриками Китаю та Індонезії, цього дійсно можна досягти прийняттям такого кодексу. Але якщо наша мета – дотримання високих соціально-економічних стандартів, потрібно реальність підганяти під закон, а не навпаки. Той, хто хоче захистити свої права, сьогодні часто досягає цього саме завдяки існуючому КЗпП. Наприклад, зараз власнику підприємства дуже непросто звільнити робітника відповідно до закону. Він повинен довести систематичне невиконання ним обов’язків; винести попередньо кілька доган; та й суд, якщо не «стимулювати» його фінансово, зазвичай стає на бік працівника. Враховуючи «тарифи» судів, як правило, виявляється, що дешевше бути хорошим роботодавцем і виплачувати працівнику все, що слід, ніж платити хабаря й наражатися на скандал. По суті, єдине, що зараз заважає працівникам ефективно боротися за свої права, окрім власної неорганізованості, пасивності та правової безграмотності, це «чорні» зарплати: роботодавець може, в повній відповідності до закону, виплачувати щомісяця «бунтівному» робітнику його 600 гривень. Але поступово підприємства переводять бухгалтерію на «білу» основу; там, де цього ще не зроблено, працівники цілком можуть скористатися нинішнім дефіцитом робочої сили, щоби продиктувати свої умови власнику. Отже, якщо з умом використовувати чинний КЗпП, він не тільки не перешкодить, а й сильно допоможе захистити права найманих працівників.
Факти
Робоча група при Мінпраці, яка зараз займається доопрацюванням проекту, складається з представників держави, бізнесу та працівників. Останніх представляє Федерація профспілок України (ФПУ), величезна бюрократична машина, що залишилась у спадок від СРСР. За словами Папієва, ФПУ – сильний і непростий переговорщик: «Мало хто знає, що коли в серпні 2006 року був призначений наш уряд, на той час Кабінет міністрів Єханурова перебував у трудовому конфлікті з ФПУ по генеральній угоді, яка була прийнята в 2004 році. Цей конфлікт вирішувала примирна комісія». Та в середовищі профспілкових активістів ФПУ вважають корумпованою структурою, яка нездатна постояти за інтереси працівників у суперечках з державою та бізнесом. «Це чиновники, призначені на свої посади згори, компартійний актив. Величезне майно, яке їм дісталося у спадок від радянської системи, висить зараз на них, як кайдани. Коли державі щось потрібно від них, вона смикає за ці ниточки», - переконаний Віктор Яворський. Чи вдасться ФПУ відстояти свої позиції під час роботи над новим трудовим кодексом – невідомо. Та зрозуміло, що «чужі», незалежні профспілки до цього процесу не допустять.
Якби щось подібне запропонували в якій-небудь європейській країні, авторам ініціативи прийшлося б непереливки. Страйки у Франції, які періодично потрапляють і на наші телеекрани, паралізують країну з приводу значно менш радикальних змін, запропонованих Ніколя Саркозі. Греки, чехи, поляки рішуче відстоюють свої права, опираючись неоліберальним реформам. Та й взагалі феномен «держави загального добробуту», який визначає портрет сьогоднішньої Європи, з’явився внаслідок потужної революційної хвилі, що прокотилася континентом у 1920-1960-х роках. Шведські, французькі, нідерландські робітники «вибили» свої права з чиновників і олігархів, здобули їх у боротьбі й передали дітям.
За більшістю прогнозів, до розгляду проекту в сесійній залі депутати повернуться восени. Проект можуть прийняти в вересні-жовтні, якщо увагу законодавців не відвернуть чергові вибори або загострення політичної кризи. Чи здатний український народ захистити свої права без допомоги політиків (на них, схоже, розраховувати марно)? Відповідь на це питання буде очевидною за три місяці. Громадськість ще має час організувати протести проти репресивних нововведень, а в разі початку виборчої кампанії змусити політиків вичерпно висловитися з питання трудового законодавства, зробити це головною темою виборів – як на останніх київських виборах головною темою стала протидія незаконним ущільнювальним забудовам. Реакція народу на зазіхання, подібні нинішній ініціативі, мабуть, є дуже точним відображенням «європейськості» країни. До кого ми ближчі – до шведів, які стоять на сторожі власних прав, чи до сінгапурців, які безропотно терплять знущання господарів? Побачимо восени.
Ярослав Сухий, народний депутат, співавтор проекту Трудового кодексу:
Як би ви самі оцінили свій проект? Вам не здається, що в ньому дуже сильний перекіс на користь роботодавця за рахунок прав найманих працівників?
Ні. Об’єктивну, незаперечну оцінку Трудового кодексу дала Міжнародна організація праці, це висока оцінка. До Верховної Ради, Президента і прем’єр-міністра навіть звернувся посол Америки в України, з огляду на те, що саме Америка фінансувала цей проект і вісім років його розробляли і шліфували.
А відносно перекосів – ніколи не буде Трудовий кодекс або інші законодавчі акти влаштовувати якусь сторону. Якщо повністю влаштовує якусь сторону, це означає, що не влаштує іншу сторону. Компроміс – це коли дві сторони залишаються незадоволеними, і я вважаю, що Трудовий кодекс цілком компромісу досягнув.
Як на ваш проект реагували профспілки? Які критичні зауваження ви плануєте врахувати під час доопрацювання?
Федерація профспілок України має зауваження конкретні, конструктивні, робоча група їх враховує, і вони всі будуть внесені в сесійний зал на голосування. Але є інші зауваження від інших профспілок. Вони неконструктивні і не мають ніякого відношення до Трудового кодексу. Наприклад, Волинець з БЮТу вимагає, щоб в Трудовому кодексі були виписані зобов’язання роботодавців виділяти приміщення, службовий транспорт для профспілок; це повна дурня, такого не було і ніколи не буде.
Коли парламент прийме остаточне рішення щодо законопроекту?
Я думаю, в вересні-жовтні, якщо не почнуться розборки з коаліцією, ми зможемо його прийняти. Для того, щоб Трудовий кодекс працював ефективно, нам необхідно буде прийняти ряд підзаконних актів, бо ми маємо сьогодні законодавчі акти, які суперечать один одному, ще й Трудовому кодексу: «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про колективні договірні умови» тощо.
Ваш проект відповідає світовим, зокрема, європейським стандартам трудового права?
Наш Трудовий кодекс відповідає основним підходам, принциповим методологічним засадам, наприклад, польського кодексу праці, так само намагається гармонізувати взаємовідносини найманого працівника, роботодавця і держави. Дуже важливо, щоб держава не влазила в соціально-трудові відносини, бо це неправильно і ненормально, і разом з тим, щоб вона виступала гарантом як прав найманого працівника, так і, безумовно, прав, можливостей, фінансів, інвестицій, ресурсів, вкладених роботодавцем.
Михайло Волинець, народний депутат, голова Незалежної профспілки гірників України:
Прокоментуйте нововведення, зафіксовані в проекті нового Трудового кодексу. Що викликає в вас заперечення? Які є позитивні сторони?
Не передбачено обов’язковості укладання колективних договорів і угод. Не передбачено відповідальності за виконання колективних договорів, як у старому Кодексі. У випадку невиконання пунктів колективного договору пропонується записувати ці питання в протокол розбіжностей і вирішувати їх через закон «Про вирішення трудових спорів і конфліктів», що в Україні абсолютно неефективно: не знаю жодного випадку, щоб це вирішувалось позитивно.
Тепер роботодавець буде мати право сформувати нормативні документи шляхом наказів, шляхом прийняття рішень в статутах, загальних розпорядженнях, формувати внутрішні нормативні акти, які будуть погіршувати становище людей на роботі. В умовах, коли профспілки в Україні неефективні і домінують кишенькові старі профспілки, цього не можна допускати.
Під час розслідування, чи здійснено найманим працівником якесь порушення, профспілки не зможуть захищати цю людину, це нонсенс.
Не передбачається тепер надання приміщення для профспілок на підприємстві, централізоване перерахування членських внесків – це досить серйозно послабить профспілки. Також реально не передбачається механізмів надання чи ненадання згоди на звільнення працівника. Записано, що роботодавець звертається до профспілок.
На цьому фоні не можна говорити про позитив Трудового кодексу.
Чому ж тоді профспілки погодились на такий проект?
Незалежні профспілки не погоджувались на цей проект, а старі кишенькові для того і існують, щоб погоджуватись, бо вони не виконують Конвенцію №87 Міжнародної організації праці – гідне представлення інтересів найманої праці і захисту цієї категорії. Вони апріорі створені за радянських часів для обслуговування інтересів роботодавців. Незалежна профспілка однозначно заявляє свою незгоду, активно дотримується своєї позиції, ми ведемо роз’яснювальну роботу серед населення. Але найгірше, що може бути, це стихійний бунт, коли напруга дійде до точки кипіння, коли люди будуть бачити, що вони зовсім безправні, незахищені.
Як зміниться проект Кодексу до другого читання?
Можливо, будуть внесені зміни у другому читанні, може кращі, а може гірші. Прем’єр вже почала дослухатись до цієї тематики, міністр праці вже створила під своїм керівництвом робочу групу із представників трьох сторін, це позитивний сигнал, але парламент є парламент. Я думаю, що недоліки не будуть прибрані і тому, зі свого боку, як депутат, я буду все робити, щоб заблокувати прийняття цього законопроекту до тих пір, поки не буде нормальний працюючий парламент. Тому що парламент не працює, а потім дуже швидко проштовхують питання шляхом сигнального голосування.
Коли це може трапитись?
Ухвалити можуть в будь-який час, хоча попередній варіант нам вдавалося блокувати протягом кількох років. Якщо не будуть враховані наші пропозиції, я буду все робити для того, щоб блокувати.
Проти подібних заходів дуже активно протестують у багатьох країнах. Ви будете враховувати досвід французьких, польських колег?
Досвід враховується. В Росії в 1990-х роках був дуже поспішно прийнятий Кодекс про працю (потім в нього внесли до 4000 змін). У них такі ж старі кишенькові профспілки, але потім вони прокинулись і побачили, що ситуація надзвичайно серйозна, почали скаржитися в Міжнародну організацію праці (МОП). МОП забила тривогу, тим паче, що і в Україні збираються розглядати кодекс про працю. Вони звернулися до світових лідерів, і США виділили кілька мільйонів доларів для того, щоб допомогти Україні реформувати трудове законодавство. Тендер виграла МОП, вони зіграли суттєву роль і ми (три сторони) напрацювали нормальний проект Кодексу про працю. Але коли він попав в уряд, ще при Кучмі, то він став надзвичайно поганим, настільки він був змінений не на користь людей найманої праці, не на користь профспілок – жахливий! Там все було приведено до мінімальних норм і стандартів Конвенції МОП, але ми ж не можемо на мінімальний рівень орієнтуватися. Це те, нижче чого вже не можна, тому ми боролися проти цього.
У нас був курйозний випадок: народний депутат Коновалюк, людина небідненька і не має відношення до профспілок, взяв російський Кодекс про працю, переклав на комп’ютері, навіть не перевірив, не додивився, бо було написано «Російська Федерація», і зареєстрував його. І говорив мені: «Хто ви такі? Ми все одно проведемо те, що ми хочемо».
Інформація для роздумів
Що кодекс новий нам готує?
Полегшену процедуру звільнення працівника;
Полегшену процедуру масових звільнень;
Полегшену процедуру звільнення вагітних, жінок з дитиною до 3 років або з дитиною-інвалідом;
Ускладнену процедуру звільнення працівника за власною ініціативою;
Необов’язковість трудової книжки;
10-годинний робочий день;
Нівелювання ролі профспілок та громадських організацій;
Невиправдані штрафи та санкції;
Можливість погодинної оплати праці;
Можливість встановлення погіршених умов праці (внутрішні регламенти);
Можливість відправляти працівників у відпустку за власний рахунок на розсуд роботодавця;
Можливість надовго затримувати зарплату;
Можливість звільняти за організацію страйку;
Збереження дискримінації жінок.
«Трудові» протести в світі
Чехія Чеські профспілки вивели наприкінці червня на вулиці таку кількість мітингувальників, якої ця країна не бачила з початку 1990-х років. Чехи протестують проти реформ правоцентристського уряду Мірка Тополанека, які призвели до інфляції та зниження зарплат. Громадяни також прагнуть не допустити запланованого урядом підвищення пенсійного віку та переведення системи охорони здоров’я на комерційну основу. Польща 20 червня вулицями Варшави пройшли тисячі польських шахтарів і судно будівельників. Вони протестують проти намірів уряду внести зміни в трудове законодавство. Організатори маршу обіцяють нові, ще масовіші, демонстрації, якщо їхні вимоги не буде почуто. Днем раніше канцелярію Ради міністрів пікетували залізничники, які протестують проти планів зниження пенсійного забезпечення. Залізничники погрожують загальнонаціональним страйком. Франція Франція продовжує протестувати проти неоліберальних реформ Ніколя Саркозі. Президент Франції хоче підвищити пенсійний вік, збільшити тривалість робочого тижня та скасувати низьку пільг. Крім того, він причетний до провалу Дохійського раунду переговорів у СОТ, на якому мали розробити міжнародний мінімальний стандарт захисту прав найманого працівника. Профспілки та прості активісти рішуче налаштовані не допустити демонтажу соціальної держави. ЄС Директива з питань робочого часу обмежує тривалість робочого тижня в країнах ЄС до 48 годин при мінімальному періоді відпочинку 11 годин щодоби. Нещодавно розроблено проект перегляду цієї норми, який збільшить робочий тиждень до 60 або навіть 65 годин. Проект директиви, підготовлений міністрами, повинен ухвалити Європарламент. Іспанія, Бельгія, Греція, Угорщина і Кіпр закликають депутатів проголосувати проти змін. В’єтнам З початку цього року в’єтнамські робітники провели 330 страйків, які були визнані «нелегальними». За чинним у В’єтнамі законодавством, страйки організовувати можуть лише низові профспілкові організації. Це – нереалістична норма, адже в законі немає механізму захисту профспілкових лідерів і багато з них піддаються репресіям. Крім того, будь-який конфлікт спочатку слід розглянути в суді. Якщо суд визнає «неправомірність» страйку, робітники повинні компенсувати роботодавцю збитки від простою. Тим не менше, після 1 липня, коли набув чинності змінений трудовий кодекс, кількість «незаконних» страйків значно збільшилась.
