Що таке професійні спілки (профспілки)?

Профспілка є добровільною громадською організацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сфери діяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членів профспілок.
В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх про-робітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників.

В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.
Профспілки всього світу мають можливість об’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкої й плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного, громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.

Конституція України визначає, що «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права».
Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян».

Ст. 36 Конституції України

 

---

 

Відмінність вільних профспілок

Історичні передумови українського профспілкового руху, нестабільна політична та економічна ситуація в державі створили на території України суперечливі умови, за яких декілька об’єднань профспілок замість співпраці та спільної боротьби за права працівників змушені з тих чи інших причин конкурувати між собою.
Тому на сьогодні українська профспілкова мережа умовно поділена на «старі» профспілки, «вільні» профспілки та «жовті» профспілки (створюються роботодавцями).
Говорячи про старі профспілки мову ведуть про Федерацію Профспілок України (ФПУ), що є нащадком радянської монополістичної профспілки. 

Разом із клеймом «про-радянської» профспілки ФПУ отримали у спадок складні корумповані схеми роботи й патологічну невід’ємність від інтересів держави і роботодавця. За цими старими профоб’єднанням тягнеться цілий шлейф скандалів, що негативно впливає не лише на діяльність ФПУ, а й на авторитет профспілок взагалі.
Вільні профспілки – то перші кроки незалежної української громадськості створити дієвий та незалежний від корумпованої влади профспілковий рух для захисту робітничих інтересів.

Основна відмінність вільних профспілок у тому, що створені вони були не державою і не для держави. Вільні профспілки в Україні з’явились з перших робітничих страйків і створені були самими робітниками і для робітників.
Саме за ідеологією розрізняють старі та вільні профспілки. Ідеологія вільних профспілок передбачає свободу від політичних та корупційних інтересів, гласність, прозору діяльність на демократичних засадах.
Вільні профспілки не залежать від інтересів роботодавців та політиків, не зачіпають релігійних, ідеологічних та інших свобод своїх членів. 

Завжди відкриті до співпраці та діалогу, але не поступаються своїми принципами у боротьбі за права людей найманої праці.

Вільні профспілки, як не одна інша організація, всіляко підтримують свободу слова, прозору соціальну політику, гідні економічні та трудові умови життя суспільства.

Головним завданням вільних профспілок, профспілок нового європейського демократичного типу, є донесення до людини праці ідеології свободи, ідеології справедливості, ідеології солідарності. Адже ніхто не буде відстоювати права людини, коли вона сама не буде цього робити. Тому зараз це головна місія профспілок – змінити свідомість людей найманої праці для того, щоб вони зрозуміли, що за свої права треба боротись. 

Часто говорять про те, що вільні профспілки завжди у конфліктах, завжди у боротьбі і протиріччях, але це і є ознакою того, що профспілка дієва. Коли ж у профспілці все тихо і мирно, немає жодних проблем – то не профспілка а бюрократичне гніздо, де роздаються путівки у санаторії «своїм» а на членські внески керівники купують собі авто.

 

---

Принципи діяльності профспілок

Страйк – це крайня, остаточна міра, коли використані інші засоби. Вільні профспілки віддають перевагу при вирішенні колективних конфліктів процедурам переговорів, укладанню колективних угод, де закладаються всі моменти, які не передбачені в чинному законодавстві і мають свої особливості на конкретному підприємстві. Якщо роботодавець не виконує домовленості, укладені в цій угоді, лише тоді наступає другий етап – етап боротьби. 

Важливим пунктом суспільного тиску є взаємодія з засобами масової інформації. Представники четвертої влади (журналісти) і профспілківці разом ефективно впливають на позицію влади і роботодавця. Саме така співпраця та відкритість діяльності профспілок – запорука успіху у роботі.

 

---

Три основні принципи визначають вільні, демократичні профспілки:

Другий принцип – самоврядування. Цей принцип передбачений Законом «Про громадські об'єднання»  і  виражений  у  праві профспілок самостійно приймати  свої  статути  і  регулювати  свою внутрішню діяльність. 

Третій принцип - добровільність об'єднання. Цей принцип забезпечений законодавством  про  профспілки  ст.7  закону і    Законом   «Про громадські об'єднання».

 

---

Характерними ознаками профспілок КВПУ є:

- виконання справжніх функцій профспілок для захисту прав та інтересів найманих працівників;
- незалежність від державних органів та роботодавців;
- заборона на членство в профспілках роботодавців та власників підприємств;
- співпраця з іншими громадськими організаціями і політичними партіями лише на паритетних засадах.

---

 

Форми діяльності профспілок

- Лобіювання інтересів профспілок в органах державної влади, перш за все – у Верховній Раді України. Профспілки домагаються змін у таких принципових питаннях, як встановлення розміру прожиткового мінімуму, межі малозабезпеченості, розміри мінімальної зарплатні, пенсії та ін. 

- Захист прав та інтересів своїх членів в органах судової влади у справах з питань трудових відносин та досудових примирних процедурах. 

- Акції протесту, які є крайніми заходами і застосовуються в умовах, коли інші можливості захисту працюючих вичерпані. Акції протесту можуть проводитись без припинення роботи з метою привернути увагу роботодавця до невирішених проблем (відкриті колективні звернення, мітинги, пікетування, виробництво продукції без надання дозволу на її відвантаження споживачам тощо) та з припиненням роботи (страйк), коли роботодавцю завдаються прямі збитки.

Голова Конфедерації Вільних профспілок України, Незалежної профспілки гірників України

Народився 30 жовтня 1956 року в селі Новоживотові Іллінецького району Вінницької області в багатодітній селянській родині. Батько — Волинець Яків Купріянович, мати — Волинець Фросина Фадіївна. Має двох дітей — сина та доньку.

Після демобілізації з 1977 по 1983 рік працював підземним електрослюсарем на шахті ім. О. Стаханова В.О. «Красноармійськвугілля». Без відриву від виробництва закінчив Комунарський гірничо-металургійний інститут і здобув спеціальність гірничого інженера-електромеханіка. Після закінчення навчання працював гірничим майстром, помічником начальника дільниці і начальником дільниці на шахті ім. О. Стаханова. З 1983 року М. Волинець обирався депутатом Красноармійської міської Ради народних депутатів двох скликань. У 1985 році був обраний головою профспілкового комітету шахти ім. О. Стаханова. У 1989 році під час хвилі страйків у шахтарських колективах М. Волинець був знову переобраний головою профкому, що тоді було дуже рідкісним випадком.

У 1991 році, виконуючи рішення другого з'їзду шахтарів СРСР, М. Волинець створив первинну організацію Незалежної профспілки гірників на шахті ім. О. Стаханова чисельністю 7500 чоловік. Того самого року очолив Міжрегіональне об'єднання НПГ, яке налічувало близько третини усіх членів НПГ в Україні.

У червні 1991 року М. Волинець був організатором установчої конференції Незалежної профспілки гірників України, що відбулась у місті Димитрові, але відмовився на той час очолити профспілку, віддавши перевагу роботі над зміцненням Міжрегіонального об'єднання НПГ.

Коли НПГУ опинилась в кризовій ситуації і її чисельність зменшилась на третину, у лютому 1995 року на другому з'їзді НПГУ М. Волинець за наполяганням колег дав згоду очолити профспілку. Також послідовно переобирався на посаду голови НПГУ на третьому та четвертому з'їздах. У 1997 році за участю НПГУ було створено всеукраїнське об'єднання вільних профспілок (тепер Конфедерація Вільних профспілок України), яке очолив М. Волинець.

В 2004 році Михайлу Волинцю як голові Конфедерації вільних профспілок України присвоєно премію Американської федерації праці - Конфедерації виробничих профспілок (АФП-КВП) в галузі прав людини імені Джорджа Міні і Лейна Кіркленда "За самовідданість, хоробрість і лідерство у відстоюванні прав людини". Кошти з цієї премії М. Волинець перерахував на користь незалежних профспілок.

Найзаповітніша мрія Михайла Волинця - щоб настав той день, коли всі працівники світу покінчили з бідністю і страхом, та досягти кращого і безпечнішого життя для себе та своїх родин за допомогою міцних, солідарних профспілок.

Нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня та відзнаками "Шахтарська слава" II і III ступенів.

 

- Заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;

- Заступником члена Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі; заступником керівника групи з міжпарламентських зв’язків з Королівством Швеція; членом групи з міжпарламентських зв’язків з Турецькою Республікою; членом групи з міжпарламентських зв’язків з Канадою.

Перший заступник голови Конфедерації вільних профспілок України і Незалежної профспілки гірників України

Народився 20 вересня 1957 р. в сім’ї шахтаря в м. Макіївці на Донеччині. Батько – Віктор Борисович Акімочкін, пропрацював 53 роки на шахті «1-1 біс». Мати – Надія Яківна Акімочкіна – працювала прохідницею у прохідницькому вибої.

В 1974 р. Анатолій Акімочкін закінчив школу № 58 у м. Макіївка. По закінченні школи працював на шахті «1-1 біс» електрослюсарем поверхні.

Пропрацювавши рік, вступив до Донецького політехнічного інституту, в якому здобув фах гірничого інженера маркшейдера. Як молодий спеціаліст був направлений 1980 р. до м. Дзержинська на шахту ім. Ворошилова, (сучасна назва - шахта Північна). В 1982 р. прийшов працювати на шахту «Чайкіно» об’єднання «Макіїввугілля» простим робітником.

1984 р. cлужив у ракетно-зенітному полку на Далекому Сході та у Приморському краї. Закінчив службу в 1985 р. зі званням старшого лейтенанта.

В 1986 р. Акімочкін обраний заступником голови профкому шахти «Чайкіно», пропрацював там 5 років. У 90-му році у Донецьку відбулися два з’їзди шахтарів. На 2-му з’їзді шахтарів у жовтні 90-го року було прийнято рішення про створення незалежної профспілки гірників СРСР. Відтоді почалося стихійне створення профспілки гірників на підприємствах.

1991 р. на першому з’їзді НПГ СРСР познайомився з Михайлом Волинцем. В 1992-1993 рр. виконував обов’язки голови НПГ м. Макіївки. Був членом оргкомітету з підготовки  до Другого з’їзду НПГУ, під час якого балотувався на голову НПГУ. Михайло Волинець, який тоді здобув перемогу, запропонував Акімочкіну стати заступником голови НПГУ. Це повторилося і на двох наступних з’їздах.

Після внесення на П’ятому з’їзді змін до Статуту, внаслідок яких була введена посада першого заступника, у листопаді 2005 р. Акімочкін був обраний  першим заступником голови КВПУ. Одружений, має двох дітей. Найбільші захоплення Анатолія Акімочкіна – спорт і подорожі.

Заступник голови Конфедерації вільних профспілок України
Перший заступник Голови Вільної профспілки освіти і науки України

1981–2004 рр. – працювала учителем в закладах освіти м. Олександрії Кіровоградської області; останні 8 років з них – заступником директора школи з навчально-виховної роботи.

2005 р. призначена на посаду заступника начальника відділу освіти Олександрійської райдержадміністрації.

2006 р. стала профорганізатором та профспілковим тренером КВПУ.

В лютому 2008 р. на з’їзді голів КВПУ обрана заступником голови КВПУ.

Заступник голови Конфедерації вільних профспілок України

Народилася  13 серпня 1978 року в Луганській області. У 2000 році закінчила Донбаський гірничо-металургійний інститут за спеціальністю «Менеджмент організацій» і одержала кваліфікацію «менеджер-економіст». Трудову діяльність розпочала у 2000 році у виконавчому бюро Незалежної профспілки  гірників України.

З 2008 року – керівник відділу соціально-трудових відносин КВПУ.

У червні 2009 року на жіночій конференції  КВПУ обрана заступником голови Комітету з питань захисту прав жінок та гендерної рівності  КВПУ.

У березні 2011 р. на черговому з’їзді Всеукраїнскої профспілки «Захист справедливості» обрана заступником голови. Член Жіночого комітету  ВЕРС  (Всеєвропейської  регіональної ради).

Заступник голови Конфедерації вільних профспілок України
Голова Вільної профспілки працівників Київського метрополітену

Народився 25 червня 1950 року в селі Немиринці на Житомирщині. Одружений. Дружина Людмила Василівна — Працівник Київського річкового порту.

Профспілкова діяльність розпочалася з 1980 року, коли уперше в історії Київського метрополітену безпартійний став головою цехкому. Водночас входив до об'єднаного профспілкового комітету Київського метрополітену.

Перед виходом з офіційної профспілки займав посаду заступника голови об'єднаного профспілкового комітету.

У 1993—1994 роках (то були передстрайкові роки) був головою надзвичайного комітету в Київському метрополітені. «До страйку справа не дійшла — вимоги метрополітенівців були частково задоволені». У зв'язку з передстрайковою ситуацією було порушено судову справу. У суді Віктор Дітковський представляв інтереси трудового колективу, тоді як голова об'єднаного профкомітету захищав інтереси адміністрації.

На конференції працівників метрополітену в 1994 році була висловлена думка, що профспілка, яка не відстоює права трудівників, їм непотрібна.

На установчих зборах 22 червня 1994 року було вирішено створити Вільну профспілку працівників Київського метрополітену, головою якої було обрано Віктора Дітковського

Заступник голови Конфедерації вільних профспілок України
Голова Вільної профспілки освіти і науки України

По закінченні навчання працював вчителем математики в середній школі № 1 м. Кіровограда. З 1981 по 1985 рр. працював інженером на заводі радіовиробів. У 1985-1987 рр. – викладач математики в СПТУ №8, а з 1987 р. – вчитель математики загальноосвітньої школи № 31.В 1991 р. закінчив Московський педагогічний інститут. 1995 р. обраний головою Вільної профспілки освіти і науки України.

Народився 21 серпня 1947 р. в Городищенському районі Черкаської області.

За фахом – технік-електромеханік. Працював машиністом локомотивного депо Козятин Південно-Західної залізниці.

Голова парламентського підкомітету з питань ветеранів, пенсіонерів та людей похилого віку комітету з соціальної політики і соціального захисту населення.

Обраний до Верховної Ради по Козятинському (Вінницька область) виборчому округу №57.Очолив Об’єднання вільних профспілок залізничників України. Після входження Вільної профспілки залізничників до складу Конфедерації Вільних профспілок України обраний заступником голови КВПУ. Мешкає у Києві.