Конфедерація Вільних профспілок України (КВПУ) розпочала свою історію ще з кінця 1980-х років, коли в Україні й усьому колишньому СРСР відновився незалежний профспілковий рух.

Створення незалежних профспілок було і є природною реакцією найманих працівників на неможливість отримати реальний захист своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів з боку старих, одержавлених профспілок.
Перші незалежні профспілки в Україні виникли на тлі гострих трудових конфліктів передусім у видобувних і транспортних галузях, де праця робітників найбільш небезпечна і відповідальна. Саме в цих галузях вже з 1988 року почались локальні страйки, а невдовзі — масові.

Незалежні профспілки започатковувались як робітничі об’єднання вищого організаційного рівня порівняно зі страйковими комітетами. Це відповідало переходові від стихійних робітничих заворушень до постійної, систематичної і різноманітної за формами боротьби найманих працівників за свої права та інтереси (страйки та інші акції протесту, колективні переговори і укладення колективних договорів та угод, судові позови, пошук політичних партнерів, участь у виборчих кампаніях, звернення до міжнародних інституцій тощо).

Однією з дієвих форм такої боротьби стала взаємна солідарна підтримка незалежних профспілок працівників різних галузей. В перші роки Української Незалежності йшов інтенсивний пошук оптимальних способів консолідації незалежного профспілкового руху в Україні. Не всі спроби виявились вдалими, але той час дав і багато прикладів ефективності спільних зусиль.
У червні 1997 року було створено Об'єднання Вільних профспілок України. В подальшому з урахуванням змін в законодавстві України, набутого досвіду та розширення сфери впливу Об'єднання, виникла потреба у внесенні змін до його статуту.
23 грудня 1998 року відбувся позачерговий з'їзд, на якому Об'єднання Вільних профспілок України було реорганізовано у Конфедерацію Вільних профспілок України (КВПУ).

КВПУ будується на конфедеративній основі та діє на засадах солідарності членських організацій, єдності у досягненні цілей, гласності та колегіальності в роботі своїх керівних органів, а також відповідальності членської організації за виконання прийнятих рішень. Принципова позиція КВПУ полягає у тому, що інтереси трудящих є понад усе.

 

---

Профспілковий рух України: історія, становлення

 

У 1987 році Михайло Горбачов присоромив голів профкомів за те, що вони «польку-бабочку перед директорами танцюють», а не захищають інтереси трудящих. Попри лозунг Зинов’єва «Профспілки – школа комунізму», насправді, організації захисту робітників виконували функцію, подібну до соцзабезу: розподіляли санаторно-курортні блага, ощасливлювали отриманням безкоштовної квартири. Під час тотального дефіциту місцеві профлідери розподіляли килими, вироби з кришталю, одяг, взуття і навіть горілку.

За Радянського Союзу профспілки сприймалися як особливий відділ соціального забезпечення, який розподіляє матеріальні блага. З розвалом СРСР почався новий відлік часу й для профспілок.

У жовтні 1990 року було створено Федерацію незалежних профспілок України, яка стала правонаступницею Української республіканської ради профспілок (республіканського підрозділу всесоюзної профспілки ВЦРПС).

У листопаді 1992 року її було перейменовано в Федерацію профспілок України. Не зважаючи на зміну назви, ФПУ, за свою суттю, залишалася типовою радянською профспілкою. Відтак вона виконувала роль троянського коня в профспілковому русі.

Це позбавляло необхідного потенціалу страйковий рух, який ще до проголошення незалежності України почав набирати обертів.

Незадоволення працівників старими профспілками, економіка на межі повної руйнації, складні політичні процеси створили сильну хвилю робітничого невдоволення на якій і сформувались вільні профспілки, зокрема Конфедерація Вільних профспілок України.

Перші історично-важливі страйки розпочалися 1989 року з шахтарських міст на західному Донбасі, згодом й у інших регіонах не лише України, але й усього Радянського союзу. Держава більше не могла втримати робітничий клас у своїх хитких законах, а радянські профспілки, будучи придатком держави, не відповідали своєму цільовому призначенню – захищати права працівників.

Вільні профспілки створювались буквально у наметових містечках людьми робітничого класу.

Зараз можна почути від деяких представників компартійних структур, що саме шахтарі розвалили Радянський Союз. Справді, це було початком підйому активності мас і саме з того часу почалось громадянське, свідоме суспільство, що «виросло» з кордонів ідеї СРСР і прагнуло незалежності, демократії, свободи слова і гідного життя.

Саме з цих подій, на базі робітничого руху і була створена Незалежна профспілка гірників у жовтні 90-го року. Тоді саме похід на Київ, що тривав майже місяць, допоміг «вибити» з чиновників виплати заборгованостей по заробітній платі, яка у деяких випадках тривала по 9 місяців.

Для Михайла Волинця шахтарський рух був ще й початком профспілкової діяльності: «Коли я, маючи певний досвід роботи у профспілці приєднався до робітничого руху – це було виключення, я не мав такого досвіду і навчався у лідерів, учасників того руху. Адже на той час у профспілку на керівну посаду призначались люди з партійних структур. І старі профспілки називалися кладовищами колишніх партійних працівників, які так чи інакше не змогли себе проявити у партії. Тому починаючи з шахтарського руху я бачив інші профспілки, інший принцип роботи і життя».

Згодом на основі Незалежної профспілки гірників було створено КВПУ. Це стало початком нового профспілкового руху в Україні.

Нажаль на сьогодні українські історики й науковці досі не спромоглись систематизувати історичні передумови та хронологію подій, тож кожна профспілка веде свою власну маленьку історію.

На даний момент Мін’юстом України легалізовано понад 100 всеукраїнських професійних спілок та об’єднань профспілок. Окрім гірничих, металургійних аграрних та інших галузевих профспілок є також профспілки працівників банків, футболістів, журналістів, таксистів, працівників органів державної статистики, працівників Пенсійного Фонду, працюючих за кордоном, страхових брокерів, працівників-мігрантів в Україні та за її межами, держустанов та народних депутатів.

1 червня 1993 року було прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», спрямований на сприяння врегулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів найманих працівників з власниками підприємств, установ, організацій.

16 червня 1992 року був прийнятий Закон України «Про об'єднання громадян», відповідно до якого профспілки законодавче визнані як громадська організація, котра об'єднує громадян для задоволення та захисту їх законних, соціальних, економічних та інших спільних інтересів.

До практики регулювання соціально-трудових відносин увійшло укладання на тристоронній основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Всеукраїнськими об’єднаннями роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями. Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в державі почали реалізовуватися на практиці елементи вертикальної системи соціального партнерства на всіх рівнях суспільства. Укладаються генеральні, галузеві, територіальні та інші угоди, а також колективні договори

Отже, можемо констатувати, що серйозні зародки потужного профспілкового руху в Україні є. Але загалом нам все ще дуже далеко до тієї ситуації, яка склалася в Західній Європі.

Профспілки є найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян України, які об`єднують у своїх лавах понад 17 млн. членів.

Профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки, вони діють на підприємствах усіх форм власності та господарювання. При цьому в окремих галузях діють декілька профспілок.

Спостерігається тенденція до утворення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного і жіночого руху в Україні.